Дитвидав

Виставковий проект «Дитвидав» презентує проміжні результати дослідження сфери дитячої ілюстрації в Україні у період з «відлиги» до Незалежності. Розвідка, яка є підґрунтям експозиції, базується на гіпотезі, що саме в ці часи сфера підготовки видань для дітей була простором художнього самовираження для українських митців і мисткинь. Це стало можливим, насамперед, через несумісність державної політики цензурування мистецтва зі специфікою роботи з дитячою аудиторією. Дійсно, творчість українських художників і художниць ще з 1934-го року регулювалась доктриною соціалістичного реалізму, якій була властива вимога реалістичності у творчій роботі з будь-якою темою. Проте, до ілюстрування дитячої літератури, що передбачає зображення казкових та фантастичних світів, цю вимогу було складно застосувати, тож саме у дитячій ілюстрації українські митці та мисткині мали змогу втілювати справжні художні експерименти.

Куратори виставки «Дитвидав» прагнуть звернути увагу широкого загалу на мало висвітлений аспект розвитку української дитячої ілюстрації, що є необхідною умовою для критичного переосмислення спадщини українських художників та художниць, які працювали в радянський період.

Експозиція проекту «Дитвидав»  складається з оригіналів ілюстрацій понад 20-ти митців і мисткинь, зокрема Володимира Мельниченка та Ади Рибачук, Георгія та Ольги Якутовичів, Ніни Денисової, Івана Остафійчука, Надії Лопухової, Ніни Божко, Юрія Чаришнікова. Виставка концентрується на виданнях для дітей, проте не обмежується лише книжковою графікою, а також включає роботи, що були створені для оформлення, зокрема, дитячих садків та шкіл. Презентовані в межах експозиції твори зберігалися в приватних архівах понад півстоліття; деякі з них навіть ніколи не залишали мистецькі майстерні.

Виставка підважує спрощену перспективу на мистецькі явища в радянській Україні, наслідками якої є нерозбірливе відкидання доробку митців і мисткинь того періоду та підживлення фрагментарного уявлення про українське мистецьке середовище. Обрані роботи є прикладом того, як українським художникам та художницям вдавалось уникати ідеологічної навантаженості у власній творчості та опиратись принципам соціалістичного реалізму — зокрема, «партійності», «народності», «класовості» та «ідейності» мистецтва.

Дослідження, на якому ґрунтується виставка, поєднує монографічні розвідки з інституційною історією мистецької сфери, тож у межах експозиції додатково представлені аудіовізуальні матеріали та відеоінтерв’ю з художниками, художницями чи їхніми нащадками, з яких відвідувачі дізнаються не лише про створення окремих книжок, а й про специфіку роботи дитячих видавництв.