Один кілометр Перцю

Карикатури часопису «Перець» входили у життя кожної радянської людини в Україні від повоєнних років як невпинне джерело сміху й водночас замаскованої пропаганди. Сміх лунав різний: дошкульний, глузливий, уїдливий, були й криві посмішки, й гомеричний регіт, тихе хмикання і протяжне «га-га-га». Чому сміялись мільйони українців і що бачили у цих зображеннях такого, що перетворювалось у критичне ставлення до реальності?

Поки що малюнки з «Перцю» – найменш зрозуміла частина сміхової культури українців ХХ століття. Ідеологізований часопис, який  з регулярністю у щодватижні задавав стандарти і параметри норми через показ спотвореного – у святах і буднях, у інтимному і сімейному, сільському і міжнародному – був і улюбленим, і водночас наскрізь заангажованим.

Улюбленим, бо кожна нація має власні стандарти сміху, свої теми і своїх антигероїв, і українці у карикатурах «Перцю» відрізнялись від подібних видань «соціалістичного табору». З іншого боку, образи, створені «Перцем» були номенклатурно-затвердженими й в цілому потрапляють у поле радянської ідеології, де американці завжди є тупими та небезпечними, а пияцтво та розгульництво суворо переслідується.

Образ ворога, над яким сміється народ – небезпечна зброя, але хто і що визначають як «вороже» та «небезпечне»? Кожне десятиліття задавало нові його параметри, не у іменах, а у цілих соціальних групах, оскільки радянський сміх мислив категоріями і стратами колективними, а не особистісними. Порівняти парадигму «осудного» радянських часів та сучасності – ось ключове завдання кураторського дослідження.

На виставці представлено еволюцію видань «Перця» впродовж сорока років – від 1950 до 1991 року.

Написавши «Енеїду», Іван Котляревський започаткував цим твором нову українську літературу. Через півтора століття Анатолій Базилевич своїми ілюстраціями надав твору нового звучання, витворивши «козацький міф», один з ключових для осмислення історії українського народу. Посилення національних ідей властиве усьому мистецтву 60-х років, однак Базилевич у своїх малюнках до поеми зумів заторкнути значно глибші, архаїчні, а також сучасні пласти. Його образи – це суміш Античності, сарматського міфу, етнографізму ХІХ століття та тогочасного бурлеску у вигляді стилізацій під пін-ап та комікс.

Попри довгу історію ілюстрування різними художниками (Корнієнком, Нарбутом, Коновалюком та Їжакевичем), саме «Енеїда» 1968 року у виконанні Анатолія Базилевича стала сприйматися ледь не нормативною для зображення козаків взагалі – перше, подарункове видання було розкуплене за лічені дні.

Нова книга «“Енеїда” Базилевича», видана спеціально до Книжкового арсеналу 2017, висвітлює історію створення художником ілюстрацій, а також досліджує візуальні образи першого українського «графічного роману». Як козаки отримали античні бюсти, чому богині класичних форм вільно дефілювали оголеними, але в очіпках і намистах, скільки макетів і шрифтових композицій створив художник і, вреші, чи залишився в ілюстраціях сміх – усе це етапи візуальної «енеїдіани», які можна побачити на виставці. Вона є прев’ю до масштабного проекту «Енеїда. Героїка та еротика», який відбудеться у серпні-вересні в Національному художньому музеї України.

Виставка складатиметься з оригінальних ескізів, наданих Національним художнім музеєм України, фото з архіву родини Базилевичів та відео з майстерні, оцифроване Національним центром О. Довженка.

Написавши «Енеїду», Іван Котляревський започаткував цим твором нову українську літературу. Через півтора століття Анатолій Базилевич своїми ілюстраціями надав твору нового звучання, витворивши «козацький міф», один з ключових для осмислення історії українського народу. Посилення національних ідей властиве усьому мистецтву 60-х років, однак Базилевич у своїх малюнках до поеми зумів заторкнути значно глибші, архаїчні, а також сучасні пласти. Його образи – це суміш Античності, сарматського міфу, етнографізму ХІХ століття та тогочасного бурлеску у вигляді стилізацій під пін-ап та комікс.

Попри довгу історію ілюстрування різними художниками (Корнієнком, Нарбутом, Коновалюком та Їжакевичем), саме «Енеїда» 1968 року у виконанні Анатолія Базилевича стала сприйматися ледь не нормативною для зображення козаків взагалі – перше, подарункове видання було розкуплене за лічені дні.

Нова книга «“Енеїда” Базилевича», видана спеціально до Книжкового арсеналу 2017, висвітлює історію створення художником ілюстрацій, а також досліджує візуальні образи першого українського «графічного роману». Як козаки отримали античні бюсти, чому богині класичних форм вільно дефілювали оголеними, але в очіпках і намистах, скільки макетів і шрифтових композицій створив художник і, вреші, чи залишився в ілюстраціях сміх – усе це етапи візуальної «енеїдіани», які можна побачити на виставці. Вона є прев’ю до масштабного проекту «Енеїда. Героїка та еротика», який відбудеться у серпні-вересні в Національному художньому музеї України.

Виставка складатиметься з оригінальних ескізів, наданих Національним художнім музеєм України, фото з архіву родини Базилевичів та відео з майстерні, оцифроване Національним центром О. Довженка.

Учетверте організовуючи міжнародну виставку на фестивалі «Книжковий Арсенал», Pictoric не лише представляє улюблених художників зі всього світу, але й використовує це як привід нагадати всім і самим собі: життя чудове. Ви й так щоранку прокидаєтеся з такою думкою і вона супроводжує вас протягом дня? Тоді тим більше ви підготовлені до цьогорічної події, де понад 50 іноземних та українських ілюстраторів представлять свої роботи як візуальну відповідь на вічне питання: «Що означає любити життя?».

У повсякденному житті часто стикаємося зі штучними «позитивними» картинками, які щось продають, з уїдливою карикатурою на політичні теми. Онлайн висміюємо ляпи та незвичні явища в численних мемах. Однак чи є альтернатива поспіхом створеним демотиваторам – сатира, яка спонукає рефлексувати над побаченим, прочитаним, пережитим? Нам досі бракує життєствердних творів, які говорили би «гумористично про вади» і «про пустощі, про вибрики на волі, про спалахи вітальні й життєлюбство, й гарячу кров», як писав Шекспір.

Цього разу у рамках виставки представлена візуальна панорама з ілюстративних постерів з п’яти континентів, автори яких походять з Польщі, Куби, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Франції, Норвегії, Південної Кореї, Аргентини, Бразилії, Японії, Португалії, Австралії, Чилі, Данії, Бельгії, ПАР, Ірану, Малайзії та інших країн.

Вернер Клемке (1917-1994), німецький художник-графік ХХ століття, створював книжкову графіку, плакати та здійснив революцію в макетуванні та верстці книг, підносячи процес книговидання до рівня мистецтва. Він сам створював унікальні рукописні шрифти, розробляв макети, які відштовхувалися від середньовічних книг, однак надруковані та помножені за допомогою верстату, власноруч підбирав папір та палітурки.

Художник працював переважно у техніці ксилографії (гравюри по дереву), яка є важкою та кропіткою, але одночасно дозволяє передавати найбільшу кількість напівтонів – процес її виготовлення він перейняв після поїздки до Китаю і вважається, що саме Клемке повернув Європі цю забуту техніку.

У центрі проблематики творчості Клемке-ілюстратора – можливість гуманізму після Другої світової війни. Це глибоко індивідуальне питання: художник сам був змушений воювати на боці фашистів, але під час служби усіляко допомагав рятуватися євреям, підробляючи прізвища у документах. Ілюструючи «Декамерон» Боккаччо, «Кандида» Вольтера або когось із сучасних авторів, Клемке, здається, поєднує елементи усіх епох та стилів, тим не менше завжди залишаючись вірним власному стилю – легкому та водночас глибокодумному. Окрім класичних книг, художник працював над кіно- та театральними афішами та дитячими книгами, де вповні проявився його природний м’який гумор: «Дитяча книга без кольорової картинки – як суп без солі: прісна. Як ранкове какао без цукру: неїстівне. Як день канікул без сонця: нудний». Поруч з тим, Клемке є автором численних еротичних зображень, які, однак, в поєднанні з карикатурністю виглядають ніби наївні фантазії підлітка.

У 2017 році виповниться 100 років з дня народження Клемке, а його творчість і досі виглядає актуально. На виставці представлені оригінали книг його оформлення, плакати, марки, гравюри та обкладинки журналу Das Magazin.