Список відтворення

Музика — мистецтво, що триває у часі. Музика, а зокрема й пісня, розгортається і сприймається в часі, а значить, вона може керувати ним. А що є час? Він плинний, а музика, певне, — вічна.

Ми проживаємо час. Зоставляємо щось у минулому, прощаємося з кимось, бажаємо чогось тепер, здійснюємо щось зараз, хочемо, аби щось сталося згодом, потім, у майбутньому. Так є. І так буде. Зрештою, майбутнє — це лише проективність, бажаність, тривога, впевненість, передчуття, очікування.

Але щось, що дає нам змогу пам’ятати, пригадувати, залишати щось при собі, у собі, що допомагає долати час, — хіба це не є музикою? Почувши якось композицію, яка згодом стане улюбленою і завжди буде з тобою, чи зможеш її забути? Чи зможеш уже не знати її в майбутньому? Унікальна здатність до відтворення фрагментів минулого у майбутньому, реверсивність перспективи, знов-рефлексивність досвідів — це музика. Але як зрозуміти музику? Як відчути її та як пояснити? Як інтерпретувати, як поділитись з Іншим(и)? Можливість ухопити музику, спіймати момент, засвідчити його, спроектувати, екстраполювати, й відтак — втілити свої емоції в чомусь іншому, відмінному від музики, але так само прекрасному. Особлива магічність і сугестивність музики спонукають до творення і творять образи.

Музика й пісня — це завжди посил, імпульс поклику, сигнал у майбутнє. Побачити, як цей посил може бути відображений візуально, можна на виставці «Список відтворення» графічної дизайнерки та художниці Юлії Федорович.

Юлія створила серію колажів, присвячених українським пісням різних років і стилів. Серед десяти композицій, які візуалізувала авторка, — пісня з нового проекту Сергія Жадана «Лінія Маннергейма», одна з композицій гурту «ДахаБраха», «Червона рута» Володимира Івасюка і навіть дещо з українського свінгу 60-х років. Об’ємні колажі створені з паперу, пінокартону, ниток, а також текстів пісень, які іноді хаотично, а іноді вигадливою логічною змійкою розтікаються по полотну. Тобто саме так, як ми слухаємо і пам’ятаємо пісні — окремими словами, словосполученнями, приспівами і тими кількасекундними митями композиції, які й викликають у нас те відчуття апогею, заради якого ми слухаємо весь трек. Споглядаючи пісні, можна одночасно й слухати їх — для повного занурення в атмосферу бажано взяти з собою телефони зі сканерами QR-кодів та навушники.

2018 рік у Києві став роком трансформації публічних бібліотек. Цього року реформа охоплює п’ять районів столиці, де бібліотеки поступово перетворюються на нові культурно-інформаційні простори.

Бібліотека ім. М. Костомарова — перший об’єкт, який Київ побачить у новому форматі вже наприкінці цього року. Переформатування стосується не лише реконструкції будівлі та зміни інтер’єру, а й функціоналу приміщення в цілому. Окрім стін, зміни стосуються безпосередньо й роботи бібліотеки — від нового графіку роботи до нової айдентики, від засад безбар’єрності простору до безкоштовних програм розвитку для дітей і підлітків, від розширення функціоналу районної бібліотеки до її просвітницької місії в усьому місті.

У межах «Книжкового Арсеналу» будуть проводитись екскурсії всередині нового приміщення бібліотеки ім. М. Костомарова, де ви зможете побувати, не залишаючи фестивального простору. Для цього буде достатньо одягнути VR-окуляри. Окрім того, ви дізнаєтеся про всі наявні програми публічних бібліотек у різних районах міста та, за бажанням, станете їхніми учасниками.

Уявіть себе серед майже трьох сотень шовкодруків, зроблених художниками, де ви, як справжній редактор або редакторка, на свій смак складаєте збірку. Вам важко обрати: шовкодруки гарно зроблені й кожен із них може претендувати на категорію інтелектуальної їжі, аби бути аркушем вашої збірки. Врешті-решт, ви робите вибір щодо власного «візуального обіду», який містить думки про «Кухню», «Секс» та «Український паспорт». Ви можете завітати на «кухню» «Книжкового фуршету», де на столі з шовкотрафаретним ситом можна надрукувати аркуш збірки власноруч. Або зазирнути у кімнату, де є тільки флуоресцент і візуальні змісти.

Ідея події належить кураторському дуету «Книжковий обід», ініційованому навесні 2007 року Алевтиною Кахідзе та Катериною Свіргуненко та зорієнтованому виключно на категорію книжок, створених художниками.

IZONE — відкрита майстерня шовкографії, яка займається ручним шовкотрафаретним друком і націлена, в першу чергу, на виробництво продуктів — тиражування плакатів та принтування на тканині або кераміці. Формат відкритої майстерні був обраний, щоб допомагати якомога більшій кількості людей освоїти техніку шовкотрафаретного друку.

Уже четвертий рік поспіль виставку та освітню програму від українських та іноземних майстрів на «Книжковому Арсеналі» представляє школа каліграфії та шрифту «Арт і Я». Цей проект — відображення розвитку сучасного шрифтового дизайну та мистецтва каліграфії від класики до віянь майбутнього.

Літери в загальному уявленні виконують функцію передачі інформації, вони супроводжують майже кожну мить нашого життя. Уявіть незліченну кількість букв, яка збирається під час «Книжкового Арсеналу» на сторінках усіх книжок! А чи усвідомлюємо ми ще більш потужну роль літер в їхній графічній формі? Коли букви відображають не лише слова, але й емоції, настрій, стиль тощо? І ми зосередимось на демонстрації та дослідженні цих унікальних можливостей.

На шрифтовому майданчику 2-го поверху «Мистецького Арсеналу» ви зможете переконатися, що навіть рукописна каліграфія не зникає в цифрову епоху, а стає досяжним і унікальним вмінням у поєднанні з digital-технологіями. У межах спеціальної програми на професійних зустрічах обговорюватимуть теми актуального шрифтового дизайну та 3D-анімації літер.

Окрім програмної частини проекту, на вас чекає експозиція нових робіт від українських та іноземних майстрів: каліграфія на полотні, летеринг у матеріалі та відеоінсталяції.

Студія «Арт і Я» представить нові видання «Українська каліграфія: скоропис» від Вероніки Чебаник і учнів та оновлений каталог «Живий шрифт» від українських шрифтових дизайнерів.

Залучені майстри: Вероніка Чебаник, Тарас Макар, Кирило Ткачов, Закентій Горобйов, Вікторія та Віталіна Лопухіни, Андрій Шевченко, Наталія Ком’яхова, Міша Кац та інші.

Ілюстративний фокус на темі цьогорічного «Книжкового арсеналу» зробили художники клубу ілюстраторів Pictoric. Світ майбутнього, створений в уяві ілюстраторів — наскільки він виявиться наближеним до реальності? Від авторів «Футурами» до сучасних мистецьких виставок з технологіями віртуальної реальності — митці в усьому світі вже проектують майбутнє в образах, мріють та візуалізують найсміливіші ідеї. В ілюстративних плакатах від Pictoric художники розповідають свої історії про майбутнє та створюють оптимістичні, сатиричні, утопічні натхненні роботи. Звернення ілюстраторів у окремому проекті до футуристичної тематики не нове. Ще наприкінці XIX століття французькі художники проекту En L’An 2000 (Рік 2000), який виник до Паризької міжнародної виставки 1900 року, передбачали, яким буде світ у 2000 році, і створили серію робіт, що їх пізніше віднайшов Айзек Азімов під час роботи над книгою «Futuredays: A Nineteenth Century Vision of the Year 2000».

Сьогодні ілюстратори з Pictoric теж розширюють горизонти людської цікавості та зображують відчуття в очікуванні майбутнього прогресу. Футуристичні твори — це поштовх порозмірковувати і донести своє бачення до широких мас, спровокувати ідеї в інших. Адже прогрес і постає не хаотично, а як результат спрямованих зусиль для реалізації певних ідей. Футуристична серія від клубу ілюстраторів Pictoric, яку створили художники, запускає українську візуальну одіссею до року 3000.

Автори робіт: Творча майстерня Аґрафка, Анна Андрєєва, Надія Антонєц, Оксана Була, Євген Велічев, Андрій Гетьманчук, Олег Грищенко, Тетяна Денисенко, Поліна Дорошенко, Оксана Драчковська, Іван Дудченко, Анна Іваненко, Сергій Майдуков, Грася Олійко, Женя Полосіна, Романа Рубан, Анна Сарвіра, Настя Слєпцова, Юлія Соботюк, Олена Старанчук, Анастасія Стефурак, Юлія Тверітіна, Ольга Терещенко, Олена Тихонюк, Ілля Угнівенко, Ерік Хорошок, Тетяна Цюпка, Анастасія Шолік, Ольга Штонда, Олег Щерба.

У межах виставкової програми фестивалю Aza Nizi Maza представить проект «Правила Буравчика», що став відповіддю на загальну тему події «Проект майбутнього». Аби висловитися про прийдешнє, художники пропонують не поспішати з прогнозами. Aza Nizi Maza говорить про необхідність сьогоденного виробництва принципів, користуючись якими можна «пробурити» шлях до кращого, цікавішого, більш насиченого життя. Назва проекту — гра слів, що поєднує продуктивне «творче буріння» у напрямку майбутнього, правило визначення напряму вектора магнітної індукції в електротехніці, а також прізвище автора списку засадничих правил сучасного мистецтва — Мирослава Буравчика.

Aza Nizi Maza — авторська художня студія, заснована в 2011 році в Харкові Миколою та Марією Коломійцями. У роботі з учнями викладачі студії рухаються від обговорення ідеї до створення роботи. На цьому шляху нерідко звертаються до колективного написання поетичних текстів, що дає змогу розкрити персонажі й насичує їхні образи. Одним із положень Aza Nizi Maza є прагнення позбутися двох розповсюджених крайнощів: академічного догмату «навчись, а потім твори», з одного боку, та уявлення про неймовірну продуктивність творчості без обмежень, з іншого. У студії художник одразу занурюється в роботу, розвиваючи власні можливості та виразність висловлювання.

Фото – Катя Макарова

Партнер — ДНАББ ім. В. Заболотного

За участі: Factum Arte, Бориса Єрофалова та Семена Широчина

Асистентка куратора: Ганна Орищенко

Людство завжди цікавило єдине питання: що буде далі — завтра, наступного року чи через століття? Минуле виправити неможливо, теперішнє «грішить» численними хибами, майбутнє ж дає надії на краще життя та залишає широке поле для фантастичних і утопічних ідей. Можливість удосконалення та видозмінення світу спонукала мислителів, художників, архітекторів та інших діячів мистецтва до футуристичних фантазій на різних хронологічних відрізках і географічно означених територіях.

Уявлення про «завтра» набували все більшого розмаху з розвитком науки і поширенням її домінантної ролі над релігією. Відкриття Америки Колумбом, теорія перспективи Леона Батіста Альберті, наукова діяльність Миколая Коперника, Галілео Галілея та Джордано Бруно сприяли розширенню обріїв пізнання та, відповідно, давали поштовх до створення нових теорій і фантазій щодо майбутнього. З епохи Відродження виринають знамениті винаходи Леонардо да Вінчі, що випередили час на декілька століть і стали беззаперечним доказом видозмінення людської свідомості — від фаталізму, пов’язаного з релігійним засиллям, до віри в прогресивність. Цей процес набув динамічності й невідворотності, поширившись і на мистецтво, через призму якого митці відображали не лише сучасну їм дійсність, а й здогади щодо майбутнього і переконання в тому, яким саме йому варто бути в ідеальному вимірі. Так архітектори зверталися до моделювання утопічних міст і будівель (Джованні Баттіста Піранезі, Клод-Ніколя Леду, Жан-Жак Леке, Етьєн-Луі Булле, Яків Черніхов, Ле Корбюзьє та українські архітектори пізнього модернізму), художники наповнювали картини незрозумілими сучасникам символами, які, однак, знаходять логічне пояснення в теперішньому часі, а режисери, озброївшись камерою і спецефектами, намагалися візуалізувати найсміливіші футуристичні уявлення письменників («Подорож на Місяць» Жоржа Мельєса, «Аеліта» Якова Протазанова, «Метрополіс» Фріца Ланга, «Нові часи» Чарлі Чапліна).

Суб’єктивне вираження творчої думки митцями минулого стосовно майбутнього допомагає дати відповіді на запитання щодо прагнення і стремління різних поколінь та дає змогу проаналізувати еволюцію прогресу з точки зору сьогодення. Візуальний наратив у цьому випадку стає своєрідною «картою», яка допомагає не заблукати у безкінечності мисленнєвих потоків, пов’язаних з уявленнями, фантазіями і передбаченнями.

На виставці представлені погляди візіонерів у площині архітектури, винаходів, кіно. Зокрема, велику цінність становлять оригінали утопічних проектів реконструкції Києва, що належать українським архітекторам сталінського періоду: О. Власову, О. Тацію, Д. Чечуліну.

Зображення: Яків Черніхов. Композиція №37 із книги Архітектурні фантазії. 101 композиція. 1933

Усе почалося на Лампедузі, острові на півдні Італії, куди прибуло багато біженців, подолавши довгий і небезпечний шлях через Середземне море. Людей, що приїжджали сюди, переповнювали страх, тривога, горе та туга. Ситуація з біженцями спонукала до пошуку нових рішень, і це отримало відгук у інших країнах.

У 2012 році в Італії за сприяння Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги IBBY стартував проект «Мовчазні книжки: зі світу до Лампедузи й назад». Основою проекту стало зібрання книжок-картинок і розуміння того, що притаманна зображенням наративна сила може подолати всі культурні та мовні бар’єри. Читач може зрозуміти історію, незалежно від свого походження чи мови.

З часом стало зрозуміло, що такі книжки й історії дають змогу відчути комфорт і безпеку, можливість розчинитися в оповіді та врятуватись від труднощів життя хоча б на якусь мить. Тут можна разом мандрувати різними світами та розділяти один з одним спільні відчуття. Ці книги відкривають швидкий шлях до нової мови і викликають бажання читати.

Цього року на «Книжковому Арсеналі» буде представлена унікальна колекція «Мовчазні книжки» IBBY 2015, що експонуватиметься за підтримки Посольства Швейцарії в Україні. Це 51 книга з близько двадцяти країн світу. Представити колекцію, історію її зібрання та показати водночас нові моделі сторітелінгу широкому загалу читачів, авторів та ілюстраторів, видавців, педагогів та бібліотекарів приїде експертка IBBY, старша викладачка Університету Глазго, провідна фахівчиня з дитячої літератури та читання Евелін Арізпе з Шотландії (приїзд гості підримано Посольством Великої Британії в Україні).

Львівський  художник Андрій Сагайдаковський впадає в очі своєю незвичною технікою – він втілює живописні ідеї на килимках, неодмінно доповнюючи їх висловлюваннями. Один із найбільш іронічних сучасних українських художників, автор постійно звертається до повсякденних тем, які на полотнах постають перекрученими за своїм змістом. Дитячий образ займає одне з провідних місць у творчості художника – саме за допомогою нього Сагайдаковському вдається зайняти місце поза виміром «дорослого» та «серйозного» світу та дати волю нестримній фантазії на межі з вседозволеністю.

Текстові висловлювання є ключем до розуміння усієї творчості художника, бо є не просто підписом до роботи (хоч і дублюють його), а змістовою складовою. Основним прийомом є тавтологія, яка виникає від поєднання картинки та тексту: так, зображуючи дітей із запитанням «А у вас є іграшки?», глядач розуміє їхню очевидну присутність. Виявлення подібних  суперечностей створює парадоксальність у сприйманні, недовіру як до зображень, так і до тексту. «По воді не ходи» – коментує Сагайдаковський, а при цьому глядач дивиться на зовсім протилежний сюжет. Врешті «Слухай уважно» застерігає художник і малює збільшене зображення вуха як символ сучасної доби, перенасиченої інформацією. Художник грає на співставлення двох  типів сприйняття, притаманних людині (зорового та знакового), зіштовхуючи їх і створюючи ситуацію неочікуваності, гри та виявляючи приховані смисли як слів, так і зображень.

В експозиції представлені вибрані роботи художника за останні десять років з таких проектів, як «Щоденник», «Прогулянка лісовими стежками», «Пейзажі», «Цитата», раніше експоновані у арт-центрі Я Галерея в Києві та Дніпрі.

Оноре Дом’є (1808-1879) створив своїми карикатурами хронологію історії Франції періоду трьох революцій та зобразив французьке суспільство, що пройшло через зміну двох державних устроїв. Його невсипуще гостре око карикатуриста фіксувало актуальні політичні події та влучно критикувало представників еліти і буржуазний Париж першої половини ХІХ століття.

Дом’є одним з перших почав використовувати щойно винайдену техніку літографії, яка спричинила справжній вибух друку щоденної преси через швидкість та якість відтворення. Тогочасні сатиричні журнали (La Caricature, Le Charivari), для яких працювали Дом’є, Бальзак, Філіпон, стали центрами громадської та мистецької думки тогочасного Парижа.

Ідеаліст з великим серцем, Дом’є замахнувся навіть на критику самого короля – у результаті з’явилася гравюра «Гаргантюа», де король Луї-Філіп І постає величезним монстром, який поїдає золото, відібране у бідноти. За цю карикатуру художник був ув’язнений на 6 місяців, але й після звільнення продовжував малювати до кінця життя, навіть майже осліпнувши. Адже робота над літографіями була єдиним джерелом мізерного заробітку, що дозволяв хоча б якось виживати художнику-живописцю за покликанням.

Створивши за все життя біля 4000 літографій, 1000 картин та 100 скульптурних сатиричних фігур, Дом’є залишається позачасовим у своїй творчості. Виставка в рамках Книжкового арсеналу 2017 досліджує життя та творчість Дом’є –  «Мікеланджело карикатури» за влучним висловом його cучасника Оноре де Бальзака.