#тижфантаст

Проблема майбутнього виникає майже у всіх галузях наукового пізнання. У гуманітарних дисциплінах також присутній цей дискурс, і він може набувати жахливих форм, породжувати кризовий світогляд й спекуляції під час пошуків людиною сенсу життя. Дослідження майбутнього у художній літературі все частіше зводяться до когнітивних викривлень, продиктованих як простою людською прив’язкою до певної ідеології, так і дивними суспільними очікуваннями.

Слово «фантаст» може сприйматися не лише як визначення письменника, що працює у царині нереалістичного, а як синонім ескапіста, мрійника, відірваного від реальності, неспроможного гідно протистояти її викликам. Водночас саме люди, які не замикалися лише на реальності, рухали світ уперед. Альберт Ейнштейн радив читати дітям багато казок, аби ті були розумніші. Ілон Маск надихався творами Айзека Азімова й Дугласа Адамса, чию книжку відправив у космос під час запуску Falcon Heavy. Китайські керівники офіційно схвалили проведення фестивалю наукової фантастики й фентезі, бо зрозуміли, що в країні майже перестали придумувати нове, і хочуть таким чином простимулювати нове покоління до мрій.

Але тут є певна пастка. Фантастику доволі часто розуміють лише як літературу, що оповідає про майбутнє і передбачає нові технічні винаходи. На подібному надвузькому розумінні наполягала офіційна доктрина радянської доби, прикриваючи себе добрими іменами Жуля Верна й Герберта Веллса. Проте фантастика може впливати на візії майбутнього не лише шляхом його опису, а ще кількома способами, не завжди наочними. Ось тут і виникає спокуса визначити письменника-фантаста лише як футуролога, що зробить певний прогноз на щасливе й успішне майбутнє. А ще краще, якщо його прогноз буде таким, що вирішить певні соціально-культурні проблеми.

Важливість наукової фантастики, її здатність створювати образи майбутнього зазвичай не піддається сумніву. Про тонку межу між фантастикою та футурологією ведеться чимало дискусій, але справжні проблеми починаються, коли до художніх творів ставляться як до певного наукового передбачення, апелюючи до творів Лема чи Кларка, хоча ці автори були не тільки письменниками, а і футурологами, і науковцями. Та якщо футурологія використовує при побудові моделей майбутнього виключно науковий метод, то фантасти найчастіше вигадують нариси майбутнього, розважаючи читача, застерігаючи його чи допомагаючи пом’якшити футурошок та страх перед майбутнім.

Чимало перших творів з фантастичним елементом описували подорожі до незвичайних островів чи на Місяць, в яких акцентувалася увага не стільки на надзвичайній пригоді, скільки на формі суспільного устрою. Це могла бути розвинена й справедлива спільнота, як зображував Томас Мор і ще низка авторів, або це могла бути нищівна сатира на сучасників, якою є серія «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта. Найголовніше, що робили ці письменники й багато інших авторів-фантастів — показували нам нас самих, з неочікуваного боку, з іншої ментальної й навіть моральної позиції. Подивитися на себе у дзеркало фантастики важливо, аби не відтворювати раз по раз усталені шляхи, до чого схильний наш мозок.

Література фентезі дає змогу доторкнутися до майбутнього в інший спосіб. Найпростіший — коли дивний світ напряму з’являється з нашого сьогодення. Однак найкращі зразки фентезі встановлюють глибинний зв’язок між світом міфів і вірувань, апелюють до колективного мономіфу та дозволяють за постатями фольклорних персонажів, алегоріями та алюзіями побачити наш світ, знайти не лише відповіді на питання, які хвилюють нас зараз, а й визначити питання, які поставатимуть перед людством за кілька років чи десятиліть.

«Я полюбляю історію і вважаю, що фантастика є способом популяризації історії: ти береш те, що вважаєш важливим, і вміщуєш цю ситуацію у майбутнє, на інші планети, байдуже куди. І все — людей вже не відірвати», — говорить Джеймс Кемерон, і його слова можна віднести й до наукової фантастики, й до фентезі, й до альтернативної історії, яка також може формувати наше майбутнє. Твори цього напрямку дозволяють краще дізнатися про себе, поцікавитися, що насправді відбувалося у той період часу, й зрозуміти яким може бути майбутнє на черговому витку історичної спіралі. Проте альтернативна історія може бути страшною отрутою, коли автори колективно починають мріяти про реванш певних сил, й суспільство підхоплює такі візії, немов вірус, й починає будувати дистопію, вважаючи її утопією.

Рефлексія на сьогодення та мрії про майбутнє властиві не лише творцям романів. Для того, аби мільйони людей мріяли про подорож на Марс, достатньо було циклу оповідань Рея Бредбері. Чимало авторів-фантастів запам’яталися як майстри короткої прози: Лавкрафт, Дік, Шеклі, Желязни, Штерн, Савченко… У часи великих змін фантастичне оповідання набуває більшої ваги, адже у ньому фантаст може накреслити ескіз майбутнього, який захопить уяву або вкаже на можливі складнощі нового шляху розвитку. Бредбері казав, що фантастика — це наша реальність, доведена до абсурду, й іноді фантасту варто загострити усі протиріччя, аби знайти правильний шлях.

Фантаст — не пророк й не рятівник, однак це та людина, яка змушує людей змінюватися. Ніл Ґейман бачить у тому надзвичайну користь для суспільства: «Одного дня, коли ви повернетеся з відвідин інших світів, немов люди, що з’їли чарівні фрукти, ви більше не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Незадоволеність — це гарна річ. Незадоволені люди можуть змінювати й покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими».

Будьмо фантастами, що покращують світ. Не треба давати готових рішень, головне, аби людина поставила собі правильні запитання після художнього тексту, а моделі майбутнього та прогнози залишимо професійним науковцям.

Ключова подія цьогорічної програми — дискусія «Людина-машина» — про осмислення феномену технологізації людського буття, виклики та перспективи, які разом із цим постають. У 2017 році, вперше в історії людства, людиноподібний робот Софія набув підданства Королівства Саудівської Аравії. Усе частіше у своїх передвиборчих кампаніях політики західних країн говорять про ідею безумовного базового доходу, передбачаючи, що в майбутньому більшість професій будуть замінені автоматизованою працею. Приватна компанія з США відправляє власні ракети у космос, а система blockchain претендує на заміщення функцій держави у сфері фінансів та юстиції.  

Як зазначав лауреат Нобелівської премії з фізики 1932 року Вернер Гейзенберг: «Сучасна наука не пояснює світ, але дозволяє його опанувати». Чи допомагає нам науково-технічний прогрес з найбільш фундаментальними питаннями, які бентежать людство протягом усієї його історії? А саме, що це означає — бути людиною? І в який спосіб це (буття людиною) має відбуватися?  

Серед інших тем цьогорічної програми: філософія та техніка, філософська культура, метафізика влади, література як філософія, переклад філософської класики та ін. Кожен захід програми є автономним, висвітлюючи при цьому певний аспект сучасної філософії та провокуючи нестандартне осмислення власного досвіду.

Club of creative philosophy — цикл подіумних дискусій, публічних обговорень, презентацій нових робіт українських філософів, побудови прямого діалогу з слухачами на представлені філософські теми. Заходи програми — це інтелектуальні перформанси, що не претендують на презентацію універсальних ідеологем, проте сприяють як постанню нових питань, так і пошукові неочікуваних відповідей. У подіях беруть участь провідні українські мислителі, науковці, письменники, фахові перекладачі та коментатори філософської класики.

У проекті «Картографія київського модернізму» група Pic pic концентрує увагу на режимах звучання об’єктів київської радянської архітектури 70-80-х років. Видається, що будівлі так званого «київського модернізму», серед яких Житній ринок, бібліотека ім. Вернадського, «Тарілка» на Либідській, готель «Салют», мають свій акустичний план. Авторам проекту цікаво окреслити цей план та, слідуючи ньому, зробити прогулянку кожним із обраних об’єктів.

Київський модернізм є унікальним прикладом проекту майбутнього, про який мріяли або який уявляли попередні покоління. Саме тому видається важливим зберегти цей проект у звучанні та прогулянці.

Такий тип прогулянки нагадує картографування: через намагання зрозуміти, яка  взаємозалежність між акустикою приміщень, просторовим розміщенням та діяльністю людей у цих приміщеннях. У цьому допомагають архівні джерела, інтерв’ю з архітекторами та запис сучасного звукового малюнку «київського модернізму».

Цей проект — спроба зрозуміти, як режими гучності, тиші, шуму впливають на людську діяльність, і приклад ідей «київського модернізму» може стати вкрай корисним.

У межах проекту створюється мобільний додаток із розміщеним на ньому акустичним планом обраних об’єктів. Цим додатком можна користуватися під час прогулянок.

Творчий колектив Pic pic проводить непрості прогулянки відомими й не дуже місцями України. Залучаючи провідних українських та іноземних композиторів і саунд-дизайнерів, група створює певне звукове середовище й тип розповіді, в якій проявляється фокус прогулянки.

Проект «За межами видимого» — це намальована віртуальна реальність, яка переносить вас у світ дев’ятирічної Лєни та її батька. Поки Лєна роздивляється совину погадку, її батько поринає у спогади. Вони ведуть розмову, але водночас віддаляються від неї. Хоча вони й не знають думок одне одного, але думають про одне й те ж саме: втрату сестри та дочки — Лізи.

Як глядач ви опиняєтеся або в голові батька, або в голові дочки і можете на собі відчути дві різні точки зору. Просто сядьте за кухонний стіл і пориньте у фантастичну реальність, де є місце пам’яті та забуттю, життю та смерті.

Концепція проекту «За межами видимого» розроблена режисеркою Сарою Колстер (Sara Kolster) у тісному співробітництві з автором Яапом Роббеном (Jaap Robben). Віртуальна реальність створена у співпраці з ілюстратором Ґійс Каст (Gijs Kast) та колективом розробників Zesbaans. Основою «За межами видимого» став проект VR Drawing Room, який отримав престижну нагороду IDFA Doclab за цифровий сторітеллінг у 2015 році.

Організатори фестивалю вважають, що окрім своєї інноваційності, цей проект може слугувати певною терапією для українського глядача. Адже багато хто з нас втратив своїх друзів і близьких на війні на сході країни. «За межами видимого» може допомогти справитись із цим болем, даючи змогу поглянути на те, що сталось, під іншим кутом.

Всесвіт не зобов‘язаний бути зрозумілим, однак нам так кортить його пізнати. Чому і як ми опинилися тут? Чи ми одні у Всесвіті? До чого призведуть розробки штучного інтелекту, зміна генетичного коду та космічні колонізаторські місії? Допитливість людського розуму є тією силою, що рухає поступ вперед та визначає горизонт майбутнього. Але чи не перейдемо ми межу?

У межах науково-популярної програми від журналу «Куншт» тривають спроби дізнатися, як вчені бачать майбутнє і чи станемо ми загрозою для самих себе. За кисневим коктейлем відвідувачі поспілкуються з українськими дослідниками й отримають відповіді на свої запитання; навчаться захищатись від псевдонаукових маніпуляцій; дізнаються, хто і навіщо робить науку цікавою в Україні, та споглядатимуть, у який спосіб вона поєднується з мистецтвом. Окрім презентацій науково-популярного нон-фікшну, ви зможете спробувати майбутнє на смак: вегансько-марсіанська їжа, морозиво з рідкого азоту й роботи-офіціанти — все це в унікальному кулінарному проекті «Кафе майбутнього».

Науково-популярний журнал «Куншт» — це сучасний дизайн і тексти про те, як змінюється світ. Автори видання розповідають, що вченим відомо про Всесвіт і куди спрямовані їхні пошуки. З кожним наступним випуском журнал не лише розширює межі відомого, а й доводить, що наука, якою б складною вона не була, все ж не позбавлена краси та творчості.

Управлінець — це той, хто займається передусім майбутнім. Його професія — конструювати завтрашні проекти. Кожне його рішення впливає на майбутнє системи, за яку він відповідальний, країни, світу. Чи це 20 років чи 20 хвилин — у будь-якому разі це про прийдешнє, і радіус його впливу залежить від масштабу мислення. Від спроможностей і якості цих рішень буде залежати і наше майбутнє.

Бізнес-майданчик «Книжкового Арсеналу» — це інтелектуальна платформа, де управлінці зустрічаються, аби поділитися бізнес-мудрістю, подискутувати про моделі нашого майбутнього та зрозуміти, як навчитися створювати якісні управлінські рішення для його досягнення.

Приводом для кожної дискусії є поява свіжих бізнес-книг, які ми відібрали, аби максимально покрити спектр тем, відповідних фокусуванню. Ми будемо говорити як про організаційний розвиток підприємств чи завтрашній день інноваційних ІТ-компаній в Україні, так і про персональний розвиток управлінця та нові парадигми мислення.

Куратор програми — Києво-Могилянська бізнес-школа [kmbs]. Співорганізатори: Видавництво Старого Лева, «Наш Формат», «Клуб Сімейного Дозвілля», Yakaboo.

Партнери бізнес-майданчика: Kyivstar, KnigaBiz.Ua

Українська візуальна книга — це проект, ініційований Павлом Гудімовим і Діаною Клочко. Платформа УВК має на меті розповсюдження, реалізацію і популяризацію видань, у яких зображення відіграють роль не меншу, ніж текст, а подекуди можуть виступати і в якості основних оповідних засобів. До цієї категорії належать: книги про мистецтво, ілюстрована художня література, нон-фікшн, комікси, художні альбоми та артбуки. Визначальною і об’єднуючою рисою для всіх книг проекту УВК є їх естетична складова, що полягає у візуальному матеріалі, який стає не лише супроводом для текстового наповнення, але й надає книгам нового семантичного змісту.

За неповних два роки існування платформа УВК показала, що книга — це в першу чергу не лише текст, і довела, що ілюстративний наратив відіграє далеко не другорядну роль. Однак через відчутний брак такого виду книжкової продукції в нашій країні й упереджене ставлення до неї як до прогресивної ланки креативної економіки візуальні книги потребують подальшого лобіювання та демонстрації високого потенціалу на культурній ниві.

Тематичний майданчик на «Книжковому Арсеналі» 2018 об’єднає візуальні книги від малих видавництв і надасть поле для дискусій довкола питання сучасних видань. У програмі передбачені розмови з авторами, зустрічі, презентації та обговорення нагальних аспектів мистецтва. Одним із ключових заходів стане «Страшний суд», де провідні дизайнери на доступних прикладах відкриватимуть помилки, яких припускаються видавці у створенні книг.

За підтримки ЛакіБукс і Видавництво Старого Лева

Разом із суспільними змінами та розвитком цифрових технологій суттєвих зрушень зазнають і сучасні читацькі практики. Сьогодні розповідати історію автори можуть не лише зі сторінок друкованих книг, але й через інші медіа.

Проект «Знайомство з туконі» — це поєднання віртуальної реальності з відео 360°, анімації та класичної книжкової ілюстрації. Одягаючи VR-окуляри Google Cardboard, відвідувач неначе опиняється всередині самої книги, а отже, потрапляє в магічний світ туконі, створений ілюстраторкою Оксаною Булою. Такий підхід до історії дає змогу розширити звичні способи сприйняття, потрапити в справжній ліс і познайомитись із такими ж справжніми персонажами. Однак і це ще не все — проект запрошує читача стати активним співучасником розповіді. Як саме? Для цього потрібно лише одягнути окуляри…

Туконі — мешканці лісу. Усі вони різні, але водночас їх об’єднує дружба та любов до природи й світу, в якому вони живуть. Туконі дбають про рослини і про тварин — насправді це їхня улюблена справа.

Цьогоріч вперше кластер EUNIC Україна, до якого входять культурні центри європейських країн, за підтримки програми ЄС Culture Bridges презентує на «Книжковому Арсеналі» професійну платформу, що має на меті посилення компетенцій книжкового сектору, його інтеграцію у міжнародний контекст, розвиток професійних контактів і мереж.

Booking the Future (Бронь на майбутнє) — гра слів у назві програми, яку запропонувала кураторка Ольга Жук — резонує з футуристичною темою цьогорічного «Книжкового Арсеналу» та має на меті окреслити глобальні та локальні тренди, інновації та прогнози. Як трансформуються читацькі практики та очікування, бізнес-моделі видавців, підходи до промоції літератури в часи дигітальної культури, «економіки дару» та «економіки шерінгу», як на це реагує традиційний «паперовий» книжковий ринок? Наскільки традиційна «броня», професійний «панцир» проти ризиків, усталені видавничі та ринкові стратегії є адекватними для розвитку бізнесу, коли надважливою компетенцією стає чутливість до змін? Як сьогодні видавці та організатори книжкових подій у різних країнах «бронюють» місце для своєї справи у майбутньому, які тенденції відзначають, як адаптуються і як формують правила гри?

На ці питання у спеціальній програмі в межах бізнес-сцени фестивалю так чи інакше відповідатимуть 10 провідних експертів книжкової та медійної індустрії з Великобританії, Франції, Австрії, Німеччини, Польщі, Греції, Італії, Чехії та Угорщини, презентуючи новітній досвід власних країн та унікальні професійні інсайти, інновації у промоції та дистрибуції, а також рефлексії щодо глобальних процесів у книговиданні.

EUNIC Україна та Culture Bridges запрошують до знайомства з професійною книжковою Європою та діалогу із запрошеними експертами видавців, студентів видавничої справи, спеціалістів із книжкового маркетингу, ініціаторів книжкових стартапів, організаторів літературних подій, представників книжкових інституцій.

З давніх-давен людство пояснювало навколишній світ діями надлюдських створінь – богів, героїв, демонів, трикстерів. Міфологічний світогляд формував перші літературні пам’ятки, де дійовими особами були персони з надзвичайними здібностями. У наш час ми би назвали такі твори художньою фантастикою, але для давніх греків це була об’єктивна реальність, часом жорстока, але не позбавлена радощів життя.

Простір міфу та осмислення світу через нього залишилися важливим для наступних епох. З часом з’являються автори, для яких гумор стає інструментом пізнання та способом донести свої ідеї та висновки до читача. «Енеїда» Івана Котляревського – яскравий приклад того, як на базі давньоримської поеми проростають реалії зрозумілої читачеві культури, просякнуті сатирою і бурлеском.

Фантастика – це особлива література. Тут, як у стародавніх античних містах, можна знайти найрізноманітніше. Цьогорічна програма, присвячена фантастиці, буде подібна до міст, в яких поєднувалися культури, і складе власний читацький простір – «ЕнейVersum». В цьому просторі вільно існують і доповнюють одне одного кілька напрямків: сатирична фантастика, від «Мандрів Гуллівера» до сьогодення, коли автори звертають погляд на суспільство; бурлеск, який не залишився у часах Котляревського, а знайшов нові втілення у сучасників, таких як Террі Пратчетт чи Борис Штерн. Трапези героїв «Енеїди», зауважмо, не поступаються масштабам бенкетів Рабле та його послідовників, а самі герої, українські козаки, теж мають аналоги в інших просторах й часах.

Важливо розуміти, як працює міфологічна свідомість, тому автори деконструюють міф, і в цьому визначну роль грає сміх. Гумор допомагає людині втрутитися у справи богів та героїв; те, над чим можна посміятися, вже не здається небезпечним. Гумор у фантастиці дає можливість говорити із посмішкою про важливі речі, перетворити попередження у надтонкий інструмент, завдяки якому людина може еволюціонувати і піднятися над міфами.