Читати/говорити: Лекторій

Спочатку з’являється здатність говорити. Пізніше ми починаємо читати. А за якийсь час ми вже хочемо поєднувати і те, й інше: говорити про прочитане, ділитися досвідом читання, витворювати спільні території – дискусійні, але потрібні. Це стосується і конкретної людини, але й культури загалом. Особливо – культури пост-тоталітарної, для якої навіть не вирішення окремих питань і проблем, а саме лишень їх називання й артикуляція є конче необхідними. Розмова як процес і стан, як дорога і мета.

І лекція тут є однією з можливих форм втілення такої розмови: монолог, який провокує до повнокровного діалогу. Латиною lectio то саме «читати», а тому – можемо собі подумати – нема нічого більш закономірного й послідовного, ніж лекції про літературу. Видається, що нині українській культурі, а отже, й літературі, як ніколи треба вдивитися у те, що робиться у найближчих сусідів, а конкретніше – у Польщі і на Балканах: регіонах, чий історичний спадок так подібний до українського і чиї способипроговорення в літературі посутнього і живо-дражливого, як мінімум, заслуговують нашої щонайпильнішої уваги. Подивитися на це і ще раз поговорити. Цьому й будуть присвяченідві з центральних лекцій програми – від поетів-перекладачів, а заразом і стовідсоткових «людей культури» (точніше – людей декількох культур)Катерини Калитко і Остапа Сливинського.

Хоча тільки цим не обмежимося. Поговоримо про найвпливовіших сьогодні світових і невідступно важливих для нас українських класиків.Західний літературний канон і його віддзеркалення в українських перекладах. Альтернативну історію як засіб літературної терапії – і множинність існування літератури як можливістьвибудовування різних і конкурентних її історій. «CelebrateDiversity» – добрий лозунг не лише для масових культурних заходів, але й для визначення стратегії розвитку постколоніальних культур загалом. І літератури зокрема. Адже різноманіття (досвідів і візій, точок зору і етико-естетичних позицій) – це саме те, що рятує від нудьги монологізму і всіляких ідеологічних авторитаризмів: хоч політичного характеру, а хоч і літературного.

Так просто стає цікавіше. А яке ж першочергове «завдання» літератури, як не робити нам «цікаво»? Цікаво говорити про важливе – для цього Книжковий Арсенал і започатковує цьогоріч свій Лекторій.

Якщо уявити, що «Касталія» Гермена Гессе продовжувала існувати, її музичні традиції не тільки охоронялися, але й оновлювалися… то в якийсь момент там би обов’язково зародилася електроакустична музика. Саме таку музику слухаємо під час Книжкового Арсеналу –відкриту до нового знання про людину і світ, та одночасно – таку, що продовжує існувати в лоні логіки музичної композиції.

Програма ЕМ-VISIA– проекти електроакустичної музики та медіа-арту, що базуються на принциповій «відкритості» музики до нових ідей та форм творчості. Хотілося, щоб відвідувачі Арсеналу відчули багатомірність сучасного музичного простору, зокрема і в буквальному сенсі, адже всі проекти ЕМ-VISIA проходять у залі з системою просторової локалізації на 8 каналів звуку. За 5 днів Книжкового Арсеналу відвідувачі зможуть прослідкувати за машинною генерацією музичних партитур в реальному часі, поринути в вир «акусматичної» та «конкретної» музики від французького інституту GRM, послухати концерти елеткроакустичної музики польського дуету ElettroVoce за участю однієї з найвідоміших виконавець сучасної академічної сцени співачки Агати Жубель.

Напевно, найрадикальніший проект ЕМ-VISIA – «Life as music». Це дослідницький проект київських медіа артистів V4W.ENKO та Ujif_notfound, в якому стохастичні алгоритми стають джерелом генерації музичних партитур, трансформуючи вільні процеси «життя» – в «музику». Проект «композиції в реальному часі» дозволяє насправді інтерактивно компонувати музику разом з інструменталістами – реагувати на розвиток матеріалу, керувати формотворенням, що є абсолютно неможливим в традиційній композиції для інструменталістів. Для візуалізації партитур використовується арт-об’єкт Box київської формації BlckBox, що інтерпретує генеровані в реальному часі партитури – відомий київський ансамбль сучасної музики Sed Contra Ensemble.

Публіку також очікує своєрідний 5-годинний марафон електроакустичної музики з виступами австрійської композиторки та медіа-артистки Елізабет Шимани разом зі скрипалем Андрієм Павловим , молодого композитора електроакустичної музики Олексія Ретинського, Джіно Фавотті.

Сучасний світ багатогранний та непростий, і безпосереднього його сприйняття в реальності недостатньо, щоби все усвідомити та зрозуміти. За допомогою книжок маленька людина починає орієнтуватися в цьому світі, приміряти на себе різні життєві ситуації, співставляти себе із літературними героями, проживати уявні складності, шукати вихід, плекати вміння мислити ширше й глибше, приймати себе та інших, аналізувати та робити висновки.

Спеціальна тема Дитячої програми Книжкового Арсеналу цього року – «Про читання і прочитання: читати і думати».

В подіях, які об’єднані цією темою, пропонуємо говорити про читання як елемент розвитку критичного мислення читача, про книжки в освіті, про практику промоції читання та стан критики укрдитліту, про дитячі книжки жанру нонфікшн, про книжки на складні теми-виклики, тощо.

Критичне мислення – це не про критику задля критики чи недовіру, це про знання, про вміння їх здобувати, про здатність ставити під сумнів догми та теорії, про бажання докопатись до суті, жагу до навчання та дослідження світу. Ми ставимо собі за мету включити дітей і дорослих в розмову про сенс читання, про важливість обговорення книг, про формування власного ставлення до прочитаного. В окремому фокусі уваги – книги, які провокують суперечки і обговорення, допомагають визначати свою життєву позицію і виробляти власну думку.

Презентації новинок, дискусії за участі авторів, перекладачів, редакторів, круглі столи, диспути критиків дитячої літератури – фестиваль надає можливість проговорити теми, які важливі як для якісного розвитку книговидання, так і для розвитку суспільства. Теми, які допоможуть читачу зорієнтуватись у різноманітті сучасної дитячої літератури, познайомитись із новинками, обмінятись думками та враженнями.

Спеціальним міжнародним гостем Дитячої програми цього року буде Анна Хьоґлунд, одна з відомих шведських ілюстраторок, авторка багатьох книжок для дітей і підлітків, в тому числі вже відомої в Україні книжки «Бути мною», лавреат премії імені Астрід Ліндґрен та численних інших престижних нагород у Скандинавії та Європі. ЇЇ візит відбуватиметься на запрошення видавництва «Видавництво» за підтримки Посольства Швеції в Україні, Swedish Arts Council та Шведського інституту. Особливо чекаємо і на приїзд інших іноземних гостей, які відвідають фестиваль на запрошення своїх видавців: Франца Голера, який належить до найвизначніших швейцарських письменників сучасності, вже знаної в Україні авторки із Норвегії А. Аудгільд Сульберґ, польської письменниці, викладачки, художниці Катажини Ририх. Вже вдруге за підтримки Посольства Швейцарії в Україні на фестиваль приїздить наступна колекція Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги IBBY «Outstanding Books for Young People with Disabilities», до якої входять найкращі в світі книжки для дітей з різними вадами розвитку. За підтримки Посольства Швеції в Україні ми побачимо виставку про дитячу літературу Швеції «Where Children Grow»/«Тут ростуть діти».

Окремо в Дитячій програмі відбуватимуться події в рамках фокус-теми всього Книжкового Арсеналу під назвою «Сміх. Страх. Сила» – адже саме в дитячих книжках сміх допомагає долати страхи та біль, додає впевненості та сили духу, заряджає позитивом.

Родзинка Дитячої програми цього року – Нон-фікшн марафон на Книжковому Арсеналі. Це наскрізна подія фестивалю, яка об’єднує книжки із жанру нон-фікшн, які було видано в Україні за останній рік, та тематики, якім ці книжки присвячені. Події марафону проходитимуть у форматі науково-популярних лекцій з елементами демонстрацій, сценічного шоу, можливо стендап-комедії, чи інтерактивної дискусії. Залучені видавці книжок жанру нон-фікшн та молоді науковці-практики, викладачі, популяризатори науки.

Мета марафону – привернути увагу читачів та видавців до жанру дитячої літератури, який наразі є одним із таких, що найбільш стрімко набирає обертів у світі, а в Україні поки що не розвинутий, надати можливість молодим зацікавленим науковцям популяризувати свої сфери діяльності, познайомити дітей та вчених в реальному невимушеному спілкуванні.

Майстер-класи та зустрічі із улюбленими авторами та ілюстраторами, перед-прем’єри та театральні вистави за мотивами книжок, виставки книжкової ілюстрації та улюблений Арсенал ідей – нас чекають 5 днів суцільного дитячого книжкового задоволення!

У центрі програми — постать Іншого та Іншої. Тема надзвичайно важлива з огляду на соціальні та медійні процеси, що відбуваються в Україні. З’являються нові та актуалізуються старі ярлики, котрими користаються там, де бракує вокабуляру,щоби говорити про справжні соціальні проблеми. Замість розмови щодо нерівності, бідності, справедливої оплати праці,безпеки нам пропонують говорити про “чурок”, “збоченців”, “тітушок”, “тьолок”, “лугандон”.
Подібні тренди можна помітити і в інших країнах, не лише в Україні: їх підживлюють війна, відчуття небезпеки, економічна непевність. Там, де страшно і непевно, активізується ненависть до інакших, їх ототожнення з ворогами – внутрішніми чи зовнішніми. Ці ж механізми запускали апартеїд, обмеження виборчого права для жінок, дискримінацію за релігійною ознакою. Так само Європа під час і після міжвоєнної економічної кризи висловлювала антисемітські тези — і десь вони призвели до Аушвіцу.

Література та інші види мистецтв тонко реагують на подібні процеси. Програма “Я — Інший в дзеркалі” пропонує поглянути на пошуки в художній і нехудожній літературі. і пізнання нового. Чи можливий діалог із самими собою і як це сприятиме порозумінню?

Загальним гаслом цієї розмови може стати один із девізів Майдану: “Права людини понад усе”. Звичайно, лакуни наповнюватимуть зокрема й власні проекції — авторів, текстів — на екран білих плям. Але множинність варіантів заповнення, можливо, додасть стереоскопічності та допоможе детальніше роздивитися та зрозуміти контекст і тло, на якому проступає постать Іншого… і Я.

Якби художник намагався зобразити сміх, очевидно, він би наділив його безліччю облич. Ми сміємося, коли нам радісно, коли ми сповнені сил і натхнення. У той же час у періоди стресів і потрясінь сміх виконує у нашому житті ще й терапевтичну функцію, допомагаючи їх долати. Але художник на цьому не зупиниться і напевне надасть іншим обличчям свого героя насмішкуватого, глузливого чи навіть уїдливого виразів.

Сміх у всьому багатоманітті своїх проявів є незамінною складовою не лише життя кожної окремої людини, а й усіх сфер її діяльності, зокрема культури. На різних етапах історії людства він зодягає на себе одну зі своїх масок — карнавалу, травестії, бурлеску, буфонади, іронії, сатири чи «чорного» гумору. Але котре з облич сміху не з’являлося б перед нами на тому чи іншому витку історії, щоразу він приходить, аби змінити, похитнути, а то й зруйнувати усталені й заскорузлі норми, а отже, стає поштовхом до появи нових поетик, стилів і напрямків. Разом з тим, як і в житті людини, сміх також є закономірною реакцією культури на перехідні й кризові часи, а особливо — на будь-які прояви несвободи.

Ці оздоровчі функції сміху простежуються і в українській культурі. Так, ланками одного ланцюга вітчизняної сміхової традиції стають і вірші мандрівних дяків у часи бароко, і бурлескно-травестійна «Енеїда» Котляревського у ХVIII столітті, і виклична творчість футуристів у 1920-ті, і позбавлені жодних табу п’єси Подерв’янського у часи брежнєвського «застою», і творчість «Бу-Ба-Бу» в останні роки існування Радянського Союзу, і постмодерністська іронія в роботах художників «Нової хвилі» в перші роки Незалежності, і врешті арт-протест «Мистецького Барбакану» під час Революції Гідності.

У ХХІ столітті сміх не лише не втратив своїх функцій, але й — завдяки поширенню інтернету — набув нових. Вміння сміятися, влучно жартувати, сміливо іронізувати й «тролити» стало обов’язковим для отримання «лайків» і «шерів» у соцмережах та найвищих рейтингових позначок у медіа. У золоті часи піар-технологій та ток-шоу сміх також став запорукою успіху сучасних політиків, дуже часто перетворюючись у їхніх устах на популізм чи навіть пропаганду. Чи не призвело таке знецінення сміху до втрати його споконвічних функцій? Чи допомагає він людству й надалі протистояти найбільшим загрозам і викликам нинішнього часу? І чи взагалі доречний сміх, коли в Україні триває війна, а світ стрясає від терористичних атак?

Актуальність і нагальність цих питань визначили фокус-тему VII «Книжкового Арсеналу», важливим приводом для якої стала 175-річниця з часу виходу повного видання «Енеїди» Івана Котляревського. Під час спеціальних дискусій, лекцій, читань, театральних і виставкових проектів ми спробуємо поговорити не лише про особливе значення цієї поеми в українській сміховій культурі, а й про природу сміху, його багатоликість і визначальну роль у часи криз.

Що може література в світі, який зненацька перестав бути зрозумілим? У світі, де стрімголов згортаються зони комфорту, війни спалахують без оголошення, кризи стрясають країну за країною і ніхто не має врозумливого пояснення, ані що з тим робити, ані навіть як до того дійшло, бо всі, з «десіжин-мейкерами» включно, певні були, що «з нами такого статися не може»?..

Тільки література завжди знає: все, що сталося з іншим, може статися зі мною. Її магічне дзеркало на те й налаштоване, щоб читач зміг упізнати в іншому – себе. Але технологічна глобалізація далеко випередила глобалізацію літературну (т.зв. «світова література» – в дійсності всього лиш та, що циркулює в англомовних контекстах). Людство не встигло опанувати базовий для виживання в умовах глобалізації навик: учитися на досвіді інших – сусідів за стіною, спільнот, країн, культур…

Для України, країни все ще, по 3 роках війни, інформаційно «пострадянської» (заклопотаної головно доведенням, у т.ч. собі самій, що вона таки «не Росія»), ця тема особливо болісна: наразі ми все ще намацуєм окуляри, щоб розгледіти себе окремо від нашого агресора – куди вже там приміряти на себе чужий досвід… (Перекладний роман як жанр для нас усе ще, підсвідомо, «екзотика»: гарно, та не про нас, – тож жодна перекладна новинка не стає подією: їх читають – але так, як можна споглядати чуже життя знадвору крізь шибку.) Ми звикли жити в кімнаті без дзеркал – і думаємо, що самотні.

(А насправді несамотні навіть у цьому: людство-бо дедалі настійніше атомізується, затуляючи собі вуха плейєрами, а очі айфонами, – і дедалі зменшує свої шанси на порозуміння з ближніми й дальніми…)

Що може в цих умовах література? Чи здатна вона компенсувати всі наші комунікативні лакуни, давні й новонабуті, порозвішувати скрізь, де треба, чисто промиті дзеркала, повідчиняти навстіж вікна й помостити мости, щоб глобалізований світ зміг стати «планетою людей», а не функцій?..

До 4-денної розмови про це (в форматі інтерв’ю на сцені) запрошено чотирьох авторів, що представляють чотири дуже різні як за традицією, так і за мірою включеності в глобальний контекст літератури – польську, американську, німецьку й українську. Попри всі їхні між собою відмінності (хтось – 50-річний дебютант, а хтось «сучасний класик», хтось пише романи, а хтось путівники…), всі четверо мають одну важливу спільну прикмету: кожен у свій час запропонував своїй культурі історію з культури іншої – маловідомої, недооціненої або змаргіналізованої – і з власного досвіду знає, як важко піддаються змінам усталені в суспільстві наративи, як нерадо впускають вони в себе, крізь затички своїх «плейєрів», щось нове, і наскільки сильна в нашій цивілізації, з усім її мульти- та інтеркультуралізмом, інерція «нішування» чужого за принципом «це не про мене» («зі мною такого статися не може»). Їм усім є що сказати українській публіці.

Ольга ТОКАРЧУК, окраса й гордість сучасної польської літератури, одержуючи восени 2015 року національну «Ніке» за свій magnum opus «Книги Якова» – історичний роман про сабатіанську єресь Якова Франка, котра родом із земель Речі Посполитої, а точніше Поділля й Галичини, – завважила принагідно, що польському національному наративу давно бракує критичного погляду на те, як по-колонізаторському ставилась Польща до своїх меншин, зокрема євреїв і українців. У відповідь вибухла хейтерська інтернет-кампанія проти письменниці від польських «правих», а нинішня правляча партія (ПіС) оголосила її «полькою другого сорту».

Аскольд МЕЛЬНИЧУК, син українських емігрантів (внук Богдана Загайкевича), дебютував із романом «Що сказано», в основу якого лягла повоєнна історія його родини, на хвилі інтересу до т.зв. «мігрантської літератури» (першого покоління народжених у США). І, хоч насправді головною темою письменника є темний бік людського буття і те, як він проявляється у вивласненому житті «корінням догори», в Європі його й далі позиціонують головно в українському (діаспорному) контексті, – чи не тому, що «справжній американський наратив» і досі асоціюється нам із реднеком-WASP, читай – з електоратом Трампа?

Гайке Марія ЙОГЕНІНҐ – популярна авторка жанру, якого в Україні досі, за чверть віку відкритих можливостей подорожувати, все ще не склалося: книжок-путівників по чужих містах. Відкрити німецькій публіці Київ, що його Йогеннінґ вивчала з доскіпливістю професійної журналістки та з ентузіазмом захопленого «експлорера», їй по-справжньому вдалося щойно тоді, коли місто потрапило в поле зору німецької туріндустрії перед ЄВРО-2012. Звідтоді її путівник по Києву перевидано вже втретє, і нова книжка письменниці (написана у співатворстві) – це вже спеціалізований «Київ архітектурний»: те, чому на українському книжковому ринку аналога й досі немає.

Сергій СИНГАЇВСЬКИЙ, у 1980-х рр. – військовий перекладач в Ефіопії, минулого року опублікував свій перший роман, плід багаторічної праці, – «Дорога на Асмару», який можна було б уважати серйозною заявкою на «українського Грема Ґріна» (написаний із справжньою детективною напругою, роман піднімає малозайману в нас тему участі радянських, а згодом російських спецслужб у військових конфліктах т.зв. «третього світу» й окремо розкриває «забуту сторінку історії» – штучний голод в Ефіопії 1983-85 рр., організований, як показує автор, за тими самими технологіями, що й в Україні 1932-33 рр.). Однак ця новаторська і за темою, й за підходом до неї книжка лишилася взагалі не поміченою українськими критиками – мов потрапила в якусь «сліпу зону», і це дає ще один добрий привід поміркувати про те, наскільки адекватно ми відчитуємо довколишній світ.

Міжнародна програма VII Книжкового Арсеналу відбувається за участі понад 60 гостей з 26 країн; уперше долучаються США та Велика Британія. Окрім подій, презентацій, дискусій на вже традиційному майданчику Міжнародної програми Кафе Європа, вони братимуть участь у лекційній, дитячій, кіно, музичній та експозиційній програмах, а також в авторських спецпроектах.

Актуальним у ситуації інформаційного перенасичення, яка відчувається не лише у сфері книговидання та книгорозповсюдження, а й загалом у культурі, є привернення уваги не тільки до пропонованого спільноті продукту, а й до процесу його творення. Це має очуднити сприйняття читача / глядача, а митцеві надати ресурс для оновлення художніх стратегій. Головний акцент цьогорічної міжнародної програми – колективне виробництво як проект. Наше завдання – показати культурний продукт як взаємодію групи фахівців і експертів.

Ми започатковуємо традицію запрошення до України найбільших літературних фестивалів світу. Перший гість Книжкового Арсеналу – Бірмінгемський літературний фестиваль, разом із яким ми підготували програму «Альтернативний Альбіон», яка відбувається за підтримки Британської Ради в Україні. До Києва прибуває делегація з Великої Британії, у складі якої: директор Бірмінгемського фестивалю і британської організації Writing West Midlands Джонатан Девідсон; критик, автор романів ідей і сатиричної прози Джонатан Коу; публіцист, радіоведучий і журналіст Стюарт Маконі; літераторка Кіт де Ваал; дитяча письменниця Кет Везеріл; а також поет-перформер Алан ‘Kерлі’ МакГітчі.

Ще один помітний проект – заходи, пов’язані зі святкуванням Року Джозефа Конрада-Коженьовського, найбільш польського з британських і найбільш британського з польських письменників, що народився на теренах сьогоднішньої України. Польський Інститут у Києві підготував тематичну виставку, присвячену класику, зустрічі з письменниками, лауреатами Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського, а також кінопрограму, в межах якої відбудеться й прем’єрний показ кінострічки «Таємничий союзник» (Польща – Великобританія).

Представлення сучасних західних стратегій книжкового ринку і методів культурного виробництва відбудеться у рамках низки подій за участі закордонних експертів галузі, а також проектів, підготовлених до Книжкового Арсеналу спільно з представництвом Європейського союзу в Україні, що фокусуються на культурній дипломатії як інструменті ефективної взаємодії та інтеграції.

Окрему увагу варто звернути й на блок профільних подій, дискусій, майстер-класів та експозицій, цільовою аудиторією яких є українські видавці, дизайнери, ілюстратори та інші професіонали книжкового ринку. Зокрема, спільно з Goethe-Institut в Україні за підтримки Франкфуртського книжкового ярмарку, фонду Buchkunst і культурно-видавничого проекту Читомо, вдруге проведуть конкурс книжкового дизайну серед українських книжкових новинок. Для ознайомлення з найкращими світовими зразками сучасної книжки, культурні інституції, представництва та посольства також готують до презентації на Книжковому Арсеналі добірки найкрасивіших книжок, арт-буків та графічних романів своїх країн.

Два засадничі принципи нашої роботи – це синкретичність+оригінальність (щодо продукту) і проектність+своєрідність (щодо рецепції). Культурне виробництво – процес динамічний, «схопити» якщо не силу цього руху, то бодай її вектор – це наше завдання. І нам воно під силу.