«Редакторський кабінет Еллана-Блакитного»Книжковий Арсенал

«Редакторський кабінет Еллана-Блакитного»

Кураторка: Настасія Євдокимова

Дискусії про долю української літератури у першій половині ХХ століття переважно зосереджені на темах недооціненості певних постатей, непрочитаності їхніх текстів, недостатній проінтерпретованості смислів. Проте таке осмислення неможливе без знання контекстів, у яких перебували ті чи ті автори. А вони, на жаль, часто відомі значно менше. Це такий собі взаємопов’язаний процес. З одного боку – те, що «всередині»: сутність укрліту у 1920-30-х рр.; де і як вона виникала і поставала; що, окрім відмінних політичних поглядів, псувало стосунки між письменниками одного покоління; над чим вони сміялись та якими, зрештою, були людьми. З іншого – все те, що відбувалося навколо.

Спеціальний проект «Редакторський кабінет Еллана-Блакитного» відтворює реальний кабінет редактора газети «Вісті» у Харкові, яка у 1920-х роках розташовувалася на вулиці Сумській, 11. Проект реконструює не лише фізичний простір, але й законсервовану у спогадах добу, наочно презентуючи реальність, у якій працювали письменники покоління Розстріляного Відродження. Їхні розмови найчастіше точилися на літературних вечорах, митці гуртувались там, де було безпечно – по квартирах і редакціях. Тож саме кабінет редактора був надійним і перевіреним місцем прихистку культурних діячів.

Василь Еллан-Блакитний належить до тих людей, які, перебуваючи у вирі мистецького життя, працювали, здебільшого, за його лаштунками: як редактор він знаходив матеріли, спілкувався із авторами, формував літературний дискурс. Із історії літератури Василь Еллан постає перед нами у різних амплуа: Блакитний-поет, Блакитний-редактор, Блакитний-критик, Блакитний-цензор, Блакитний-комуніст. У своєму редакторському кабінеті Блакитний був тим, хто збирав під одним дахом найцікавіших авторів того часу: Павла Тичину, Миколу Хвильового, Остапа Вишню, Володимира Сосюру та інших.

Зараз йдеться про пошук інакших модусів розуміння явища Розстріляного Відродження. У межах спеціального проекту глядачам запропоновано альтернативну систему подачі літературного життя 1920-х років. Взаємодія з історією у такому разі відбувається на рівні контекстів, які є не менш важливими, аніж тексти. Це підхід, який розглядає літературний період передовсім через обставини, предмети і загальну настроєвість, дозволяє більш уважно придивлятись і до самих текстів. Так реальність відтворюється різними засобами – через модель редакторського кабінету, інсценізації ситуацій, що відбувались у цьому кабінеті, літературознавчі довідки про добу, фото періоду, хроніку та фільми.

YouTube video