Фокус-тема «Сміх. Страх. Сила»

Якби художник намагався зобразити сміх, очевидно, він би наділив його безліччю облич. Ми сміємося, коли нам радісно, коли ми сповнені сил і натхнення. У той же час у періоди стресів і потрясінь сміх виконує у нашому житті ще й терапевтичну функцію, допомагаючи їх долати. Але художник на цьому не зупиниться і напевне надасть іншим обличчям свого героя насмішкуватого, глузливого чи навіть уїдливого виразів.

Сміх у всьому багатоманітті своїх проявів є незамінною складовою не лише життя кожної окремої людини, а й усіх сфер її діяльності, зокрема культури. На різних етапах історії людства він зодягає на себе одну зі своїх масок — карнавалу, травестії, бурлеску, буфонади, іронії, сатири чи «чорного» гумору. Але котре з облич сміху не з’являлося б перед нами на тому чи іншому витку історії, щоразу він приходить, аби змінити, похитнути, а то й зруйнувати усталені й заскорузлі норми, а отже, стає поштовхом до появи нових поетик, стилів і напрямків. Разом з тим, як і в житті людини, сміх також є закономірною реакцією культури на перехідні й кризові часи, а особливо — на будь-які прояви несвободи.

Ці оздоровчі функції сміху простежуються і в українській культурі. Так, ланками одного ланцюга вітчизняної сміхової традиції стають і вірші мандрівних дяків у часи бароко, і бурлескно-травестійна «Енеїда» Котляревського у ХVIII столітті, і виклична творчість футуристів у 1920-ті, і позбавлені жодних табу п’єси Подерв’янського у часи брежнєвського «застою», і творчість «Бу-Ба-Бу» в останні роки існування Радянського Союзу, і постмодерністська іронія в роботах художників «Нової хвилі» в перші роки Незалежності, і врешті арт-протест «Мистецького Барбакану» під час Революції Гідності.

У ХХІ столітті сміх не лише не втратив своїх функцій, але й — завдяки поширенню інтернету — набув нових. Вміння сміятися, влучно жартувати, сміливо іронізувати й «тролити» стало обов’язковим для отримання «лайків» і «шерів» у соцмережах та найвищих рейтингових позначок у медіа. У золоті часи піар-технологій та ток-шоу сміх також став запорукою успіху сучасних політиків, дуже часто перетворюючись у їхніх устах на популізм чи навіть пропаганду. Чи не призвело таке знецінення сміху до втрати його споконвічних функцій? Чи допомагає він людству й надалі протистояти найбільшим загрозам і викликам нинішнього часу? І чи взагалі доречний сміх, коли в Україні триває війна, а світ стрясає від терористичних атак?

Актуальність і нагальність цих питань визначили фокус-тему VII «Книжкового Арсеналу», важливим приводом для якої стала 175-річниця з часу виходу повного видання «Енеїди» Івана Котляревського. Під час спеціальних дискусій, лекцій, читань, театральних і виставкових проектів ми спробуємо поговорити не лише про особливе значення цієї поеми в українській сміховій культурі, а й про природу сміху, його багатоликість і визначальну роль у часи криз.