Музична програма від фестивалю Next Sound

Next Sound — фестиваль, що діє на постійній основі з 2013 року та пропагує розвиток усього різноманіття цифрового мистецтва у поєднанні з прогресивною та експериментальною музикою, яка докорінно змінює загальне сприйняття вітчизняної та зарубіжної сцени. Поява Next Sound як специфічного явища в культурній формації сучасної України спровоковане засиллям поп-напрямків у медійному просторі, необхідністю нагадати про вільнодумство та свободу вибору. Next Sound не позиціонується як маргінальна або елітарна подія, це радше спосіб відчуття музики, що здатен позбавляти від кліше, який відкриває якісно новий приголомшливий досвід.

Ми вдячні можливості деконструювати образ аудіального світу, піддаючи сумніву наші припущення про те, що таке музика і чим вона повинна бути. Оскільки тема «Книжкового Арсеналу» — майбутнє і бачення його людиною, технології та інтегрування суспільства у них, обговорюємо ідею одного з можливих варіантів розвитку музики або, якщо говорити точніше, форм музичної творчості. Перше, що можна передбачити, — максимальне залучення органів відчуттів. Для повнозначного ефекту присутності будуть використовуватися не просто аудіо-візуальні концерти, а й можливість артиста передавати та грати на тактильних відчуттях, грати на запахах, відчуттях тепла, холоду та ін.

Друге, що матиме розвиток — інтерактивність витвору мистецтва. Це буде не тільки можливість контролю над окремим ходом (композиції) piece of art, але й деяка адаптивність під сьогочасний емоційний стан людини. Будуть зчитуватися емоції на обличчі, статура, особливості конституції тіла і взагалі аналізуватися будь-які деталі Big Data, котрими людина захоче поділитися з витвором мистецтва, який фактично може вважатися окремою сутністю більше, ніж зараз.

Природна жага до збагачення новими враженнями вже зараз генерує наратив високотехнологічного розвитку із залученням усіх інновацій із перших секунд їхньої появи. Незабаром на мистецькому плацдармі може розпочатися суперечка щодо  верховенства між людиною і штучним інтелектом, але чи це не дивовижно, що ми перебуваємо на зрізі прогресивного пошуку? Поетапне розширення меж розуміння себе через відображення їх у технологічних алгоритмах дасть нам змогу зануритися у браму майбуття, знайти нові відповіді та задуматися над тлумаченнями прекрасного й, насамперед, музики як однієї з його ідеальних форм.

Середу гостей фестивалю Gangpol and Mit (FR) — музичний і графічний дует, що генерує мультиплікаційний світ, в якому живуть галасливі полігональні істоти. Аудіовізуальний бестіарій, який розвивається в цих дивовижних локаціях, де існує буйство різноманітних технік і DIY-прийомів, зазвичай породжує образ абсурдного й апокаліптичного виміру. Вже більше п’ятнадцяти років G & M створюють і вносять свій віртуозний внесок у численні мультимедійні проекти, включаючи живі виступи власних віртуальних груп (група «The Thousand People Band»), інтерактивні дерев’яні скульптури (La Boîte), аудіовізуальні концерти для дорослих (Kuala Lumpen French Institute) і дітей (Carton Park) або webradio для дітей (Radio Minus), обумовлені особливим умінням знаходити контакт з будь-якою аудиторією. Презентуючи себе як на місцевому, так і на міжнародному рівні, група гастролювала зі своїм AV-шоу всією Європою, Азією, Південною Америкою та за її межами.

Сюрпризом стане французько-німецьке тріо Dictaphone, яке заворожує крутими джазовими слоу-мо бітами, аналоговими розчерками, гіпнотичними ритмами та рафінованою електронікою, що вражає постійним самовдосконаленням у процесі кожного виступу буквально на очах у слухачів. За два десятиліття свого існування Dictaphone виступали у більш ніж 20 країнах із фестивальними виступами в Mutek, Transmediale, Unsound, Benicassim та ін.

Ще один гість — Stefan Juster (Jung An Tagen (AT)) — готовий звернутися до нас у формі досить абстрактної електронної музики — пуристських клубних звуків із майбутнім, що стрімко наближається. У своїх виступах артист тісно пов’язаний з конкретною візуальної граматикою і працює в тому числі з відеоартом, хоча перформативні роботи виконавця зазвичай зводяться виключно до звуку. Раніше Stefan Juster в основному виступав із різними колективами і персональними монікерами на таких лейблах, як NotNotFun, Blackest Rainbow, 100% Silk або у власному імпринті SF Broadcasts. Jung An Tagen у своїй музиці допомагає відчувати енергійні петльові ілюзії з безліччю захопливих імпульсів і фрактальних візерунків. Це своєрідна мінімалістична електронна кроляча нора, яка розплескує енергію танцю. Це те, що захоплює дух.

Звукову палітру в межах програми також доповнять вітчизняні діячі музичного авангарду, чия присутність сприятиме повній інтеграції ментальних кодів, спорідненню смаків і максимально відкритому обміну серед аудиторії. Резиденти фестивалю готові продемонструвати стрімку еволюцію музичного середовища України.

Загірні королівства: поетичні книжки, які з’являться завтра

Наша країна існує в постійному очікуванні, що стосується літератури — це марення про Нобелівську премію, великий роман, однак важливіше — визначення конкретного шляху розвитку. Кураторська поетична програма — це спроба оприявити ці очікування, зазирнути у найближче майбутнє та окреслити тенденції української поезії. Нові невидані поетичні збірки авторів різних поколінь — це окремі королівства. Українська поезія завжди була різноманітною, однак тепер окремі автори перебувають на діаметрально протилежних полюсах поетики, вони все менше відчувають потребу в створенні угруповань, колективних читань — зрештою, кожен поет творить свою мову та своє королівство мови. Усередині кожної із майбутніх збірок є королі та придворні, відбуваються змагання між володарями, точиться боротьба за престол, постають технології, що намагаються перемогти людину.

Програма розповідає про поетичні книжки, які з’являться завтра, та авторів, які спроектують найближче майбутнє. Форма лише доповнюватиме зміст, адже слова — головний інструмент. У центрі майбутньої поетичної збірки Мирослава Лаюка — не поет і не людина, а поетичне і людське, Катерини Калитко — віра та сумнів, Остапа Сливинського — віднайдені ідеали та пережиті спогади, Вано Крюгера, Гєника Бєлякова та Олександра Моцара — хуліганство та завойовництво.

«Загірні королівства» — це кураторська програма, яка не лише об’єднає досі не видані збірки, залишаючи за собою право першого прочитання, але визначить та зафіксує поетичні симптоми сьогодення. Яку поезію читатимуть, які теми порушать, які концепти виокремлять. Алюзія на «загірну комуну», а отже гуманістичні ідеали, романтичну проекцію майбутнього, де світобудова підлаштовується під людину, дає можливість зрозуміти — яким буде «поетичне» завтра, які образи повернуться та брак яких тем ми відчуватимемо. Головні питання поетичної програми як ретранслятора — яким постає ідеальне майбутнє, якими будуть образи, де межа між машинами як рушієм прогресу та поезією як одиницею мистецтва й альтернативною реальністю водночас.

Слова року

Словники світу стабільно змагаються в швидкості підбиття підсумків крізь призму «слів року».

За версією Merriam-Webster словом року є слово «фемінізм» — як найбільш часто запитуване. Такий вибір тісно пов’язаний і з масовою культурою (згадаймо нову героїню «Зоряних війн», підпис Катрін Деньов під «листом 100 француженок» чи «вайнштайнгейт» у Голлівуді), і з політичними подіями (щонайменше, Клінтон vs Трамп), і з протестними рухами («Чорний протест» у Польщі, «Жіночий марш» у США, напади на жіночі марші в Україні 8 березня 2018 року), і з благодійними ініціативами (фонд Time’s Up, глобальний рух HeforShe, до якого Україна долучилася 2018 року, та з багатьма іншими).

Натомість укладачі Oxford dictionary говорять, що словом року є «youthquake», тобто «значні культурні, політичні або соціальні зміни, викликані діями або впливом молоді». Це розмова не лише про особливу етику, не лише про нове покоління, але і про перспективу — про майбутнє.

Про те, що за обрієм, багато говорить і слово року за версією Dictionary.com — «співучасник». На сайті словника стаття-пояснення щодо вибору нагадує про «бездіяльність як тип дії». Тут чути попередження про небезпеку байдужості та пасивності. Але також тут є і рецепт успіху — це солідарна дія та самоорганізація. Бути не співучасниками-глядачами, а співпричетними-акторами.

Саме тому програма «Слова року» — на стику тем. Ми говоримо про майбутнє, рівність прав жінок і чоловіків, про спільну дію, солідарність, сестринство та братерство. Цілком закономірно тут поєдналися дискусії про фемінізм завтра, сьогодні та 100 років тому, про спадкоємність між поколіннями, презентація дитячої книжки про видатних українок і розмова про відповідальне татівство, акцент на діях жінок-лідерок і чоловіків, які мають профеміністичні погляди, бесіда про поняття «мужність» як культурний конструкт і міркування про те, чи будемо поводити себе як діти 2018 року.

Куди складати чужий історичний досвід?

«Минуле ніколи не вмирає. Воно навіть не стає минулим!» — писав колись Вільям Фолкнер.

Творчість усіх чотирьох письменників, представлених у програмі «Куди складати чужий історичний досвід?», об’єднує бажання донести маловідомі чи локальні моменти минулого до майбутнього і сьогоднішнього читача.  Все, про що написані книжки авторів, одночасно є знайомим і не знайомим українському читачу.

Мовний конфлікт, його політичне використання і наслідки для людей, що живуть посеред цього конфлікту — це і сьогоднішня Україна і, як не дивно, це Північна Італія або частина Південного Тіролю — німецькомовного регіону, що 100 років тому був від’єднаний від Австрії та став італійською провінцією. Питання мови та ідентичності поставало в різних країнах багато разів і буде ще поставати. Як його вирішували інші? Як його вирішувати нам? Про це і не тільки про це розповідає роман відомої італійської письменниці Франчески Меландрі «Єва спить».

Дан Лунгу, один із найвідоміших румунських письменників, автор роману «Я ще та комуністична баба», повертається до теми ностальгії за диктатурою Чаушеску. Чи справді люди ностальгують за тим минулим чи просто ностальгують за своєю молодістю?  Чого в цьому більше — смішного чи сумного? За чим будуть ностальгувати майбутні покоління румунів і українців?

Меїр Шалєв, відомий ізраїльський письменник, автор роману «Моя російська бабуся і її американський пилосос», розповідає справжню історію своїх предків, що приїхали 1948 року створювати державу Ізраїль. Цей роман є романом-антиподом «Піднятої цілини» Шолохова, але про це ніхто ніде не каже і не пише. Це роман про перетворення пустелі в сад, роман про створення нового світу, нового життя, про трансформацію радянських людей у громадян нової держави. У ньому багато гумору, багато життєвої правди і багато питань, на які кожен дає власну відповідь.

Норман Олер, німецький письменник, кінодраматург і журналіст, здивував нещодавно літературний світ своєю книгою «High Hitler», в якій розказав про маловідомий бік Другої світової війни: про пошуки, виробництво та наслідки вживання наркотичних речовин, що мали призвести до «великої перемоги» фашистської Німеччини. Про наркотики для солдат і офіцерів, про Гітлера та його персонального лікаря Теодора Морреля. Про те, чому професійні історики не звертають увагу на «не історичні» причини тих чи інших подій. Ця книга привернула увагу політиків та істориків. Вона змусила багатьох ще раз озирнутись на минуле і подивитись на нього іншим поглядом.

Спробуймо і ми подивитись на минуле по-іншому — і на власне минуле, і на чуже.

В останні роки світ стрімко змінюється: винаходять нові технології, інформаційним перенасиченням нікого не здивуєш, а наше життя майже неможливо порівняти з життям наших предків. Уже не працюють перевірені роками рецепти «як правильно жити», «як вчитись» і «що читати». А що ж далі? А «Далі буде!» — спеціальна тема цьогорічної Дитячої програми.

Розмірковуючи над майбуттям, ми зокрема шукаємо відповіді, які книжки були з нами вчора, є сьогодні й будуть завтра? Вічні теми, художні засоби, які промовлять крізь часи. Можливо, це книжки, які пам’ятаємо з дитинства: батьки їх читали вголос, розглядаючи разом із дітьми ілюстрації, вигадуючи «свої» продовження відомих історій? Можливо, це книжки, які близькі батькам і їхнім дітям сьогодні, які допомагають долати непорозуміння між поколіннями, роблять цей багатогранний та непростий світ трохи зрозумілішим? Це книжки, які наші діти візьмуть із собою й у завтрашній день, — підґрунтя для дорослішання, для пошуку свого місця у мінливому світі.

Саме такі книжки, наприклад, включені в унікальну колекцію «Silent books» («Мовчазні книжки») Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги IBBY, яка експонується на «Книжковому Арсеналі» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні. Представити колекцію книжок без текстів, історію її зібрання та показати водночас нові моделі сторітелінгу запрошено експертку IBBY, старшу викладачку Університету Глазго, що в Шотландії, провідну фахівчиню з дитячої літератури та читання Евелін Арізпе.

Спеціальним іноземним гостем Дитячої програми цього року буде Ева Суссо,  знана письменниця та ілюстраторка зі Швеції, авторка понад 30 книжок для дітей і підлітків. Книжки Еви Суссо піднімають неоднозначні питання про вічні цінності, провокують обговорення, допомагають читачу визначити свою життєву позицію та виробити власну думку. Особливо чекаємо і на приїзд інших іноземних гостей: ілюстраторки та авторки Емілії Дзюбак і майстра дотепного та водночас науково зваженого дитячого нон-фікшну Ґжеґожа Касдепке з Польщі, справжньої фахівчині з комунікацій та шляхів пошуків взаєморозуміння, авторки книжок для підлітків Ґюдрун Скреттінґ з Норвегії тощо.

Ще один аспект нашої спеціальної теми — книжки, жанри, формати, які готують до майбутнього, несуть нові знання, стирають межу між сьогоденням та завтрашнім днем. Це книжки жанру нон-фікшн, книжки в освіті, в тому числі в альтернативних освітніх практиках, книжки про мотивацію та розвиток навичок майбутнього.

Ставить під сумнів правильність традиційної системи освіти та пропонує перейти до прямого діалогу з дітьми гість фестивалю із Франції, Оскар Бреніф’є, експерт ЮНЕСКО і директор Паризького інституту практичної філософії, один із найвідоміших у світі спеціалістів із дитячого розвитку.

Космос та біотехнології, інформатика та правознавство, психологія та робототехніка, історія та урбаністика — на фестивалі презентуються новинки науково-популярних книжок із дуже різних сфер знань, які допоможуть юному читачеві зорієнтуватись у світі, що стрімко змінюється, підтримають інтерес до освіти, підштовхнуть до нового захоплення, запропонують додаткові знання та досвід. Навмисно в представленні цих тем ідемо за рамки суто книжкового співтовариства — запрошуємо до діалогу та обміну думками й ідеями освітні та науково-популярні проекти, громадські ініціативи, альтернативні школи.

Нові практики читання, інтерактивні книжки, гіпертексти, сторітелінг, поєднання різних каналів обміну інформацією — це все тематика лекційної програми, воркшопів і круглих столів, презентацій та майстер-класів за участі провідних авторів та ілюстраторів дитячих книжок, вчених і популяризаторів науки, педагогів і бібліотекарів.

Наша спеціальна тема дає можливість і вийти за межі звичної реальності. Зокрема, долучившись до проекту «Знайомство з туконі», реалізованого з ініціативи «Книжкового Арсеналу» компанією New Cave Media у форматі VR-додатку за мотивами книжок Оксани Були про Туконі та їхній чарівний світ, які виходили друком у Видавництві Старого Лева.

Діти — найкращі футурологи. Сміливі, розкуті, талановиті, щирі. Саме через них, разом із ними ми, дорослі, можемо потрапити у майбутнє, бо вони, діти, вже там, поки ми живемо своїм сьогодні.

Партнер Дитячої програми — ЛакіБукс, благодійний проект з видавництва та безкоштовного поширення науково-популярної україномовної літератури для підлітків. Спільна ініціатива БФ «Я Майбутнє України» та IT-компанії  Lucky Labs.

Книжковий Арсенал — одна з найважливіших літературно-мистецьких подій країни. У наш час, коли книжка — не лише фізичний примірник із певною собівартістю, але й об’єкт, для якого створюють певну ауру, образ, іміджеве поле, виникає потреба додатково говорити про кожну новинку. І це вже більше, ніж експонування на стенді та продаж. Книжку треба актуалізувати, створити інформаційний резонанс, привернути увагу професійно зацікавлених та тих, хто любить читати чи збирає власну бібліотеку.

Саме для цього існує Українська програма: найбільш об’ємна та гнучка складова розкладу фестивальних подій. Здебільшого вона формується із відібраних пропозицій видавців — допрацьованих відповідно до пропозицій кураторської команди.

Підсумовуючи кількарічний досвід роботи різних кураторів над «видавничим» компонентом фестивалю, наразі принцип формування «дорослої» Української програми лежить десь між кураторством та менторством. І це ще один інноваційний внесок Арсеналу у розвиток видавничої сфери країни.

Наразі Українська програма налічує майже 200 подій, присвячених виданням найрізноманітнішої тематики.

Теми, над якими роздумує весь західний світ: права та свободи людини, гендерна рівність, демократія, історія та культура – актуальні і для українського книговидання. Іноді приводом для дискусії не обов’язково є літературна новинка: якщо йдеться, наприклад, про світові літературні премії або ж про те, як письменник може захистити свої права чи навіть свободу. Менше яскравих дебютів у прозі — але є перевидання класики та сильні авторські антології. Поряд із перекладними книжками зростає кількість власне українського контенту, зокрема це стосується нон-фікшну.

Лідери думок, громадські діячі, журналісти, зірки поп-культури та персонажі світських хронік також пробують себе у ролі авторів або експертів у розмовах про актуальні новинки — і це свідчить про ще один тренд: писати книжки модно. Отже, стає модним й читати.

Що чекає на нас попереду? У часи мінливої сучасності, стрімкого розвитку науки і технологій, буму футурологічних досліджень, розмов про генетичні модифікації людини та еволюцію штучного інтелекту, в часи виникнення нових професій і соціально-економічних класів, і водночас застою та поступового відмирання сучасних інститутів влади, побоювань масового безробіття та засторог щодо настання нового техногенного середньовіччя, в часи хаосу й суперечностей — яким воно може бути, наше майбутнє? Про це все ми дискутуємо в межах Міжнародної програми з іноземними літераторами та експертами.

Географія цієї дискусії безпрецедентно широка. Цього року на фестиваль завітають гості з 31 країни. Із власним стендом вперше беруть участь у фестивалі посольства США, Угорщини, Ізраїлю, Ліванської республіки в Україні та Бейрутський книжковий ярмарок.

Загалом у заходах фестивалю бере участь понад 90 відомих письменників, філософів, науковців, митців і діячів культури. Зокрема, Сильвія Хутнік (Польща) дискутуватиме про міста майбутнього, а Ден Кінкед зі США говоритиме про ефективність урбанізації та перетворення постіндустріальних міст. Міха Еліас Піхлкастканер (Австрія) в межах Книжкового Арсеналу прочитає лекцію про людське тіло в часи механічного відтворення, і погляд художника на значимість людського тіла в цифрову епоху. А головний редактор видавництва Taschen Юліус Відеман (Велика Британія) стане одним із членів журі конкурсу «Найкращий книжковий дизайн 2018» і матиме в межах фестивалю лекцію про світові тенденції у видавничій справі, а також про інновації на перетині культури, комунікації та технологій.

У мріях і думках про майбутнє вкрай важливою є робота із пам’яттю і минулим, архівами і спогадами. У цьому питанні допоміжними є презентовані на фестивалі за участі авторів книжки і дослідження. Як-от найсвіжіша праця Енн Епплбом (США) про Голодомор, книжки наукового проекту Нурлана Дулатбекова (Казахстан) «Карлаг: пам’ять в ім’я майбутнього», присвячені Карагандинському таборові й ГУЛАГу, або ж дослідження професора історії Вєслава Яна Висоцьки (Польща) довкола спогадів Вітольда Пілецького з Аушвіцу. У той самий час разом із письменником та істориком Люком ван Міделааром (Нідерланди) обговорюється походження та розвиток Європейського Союзу, а з Почесним членом Королівського інституту міжнародних відносин Ендрю Вілсоном (Велика Британія) — віртуальна політика й демократія перед викликами майбутнього.

Окремої уваги варта професійна програма фестивалю, учасники якої окреслюють глобальні та локальні тренди, інновації та прогнози видавничої сфери. Як трансформуються читацькі звички та очікування, як сьогодні видавці в різних країнах «бронюють» місце для свого бізнесу в майбутньому, на що розраховують і як адаптуються? — про це йдеться у межах професійної платформи Booking the Future. Окрім цього, на Книжковий Арсенал із лекціями, воркшопами і виступами завітає низка закордонних перекладачів, літературознавців, науковців і дослідників.

Уже вдруге у межах фестивалю представлений великий (60 кв. м) колективний стенд німецьких видавництв і спеціальна програма заходів у партнерстві з Франкфуртським книжковим ярмарком, за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини та Гете-Інституту в Україні. У межах святкування Українсько-німецького року мов проходить помітна культурна програма, що налічує близько 20 подій. До прикладу, запрошуємо відвідати заходи проекту підліткових (анти)утопій «На дотик», що резонує із фокус-темою фестивалю і представляє німецькі утопічні та антиутопічні романи для підлітків та юнацтва, переклади яких вийдуть українською. У межах співпраці представлений проект віртуальної реальності VRwandlung (Перевтілення) за мотивами однойменного твору Франца Кафки. Поєднання технологій, мультимедіа може стати одним зі звичних способів прочитання літератури у майбутньому. Ще один віртуальний проект — «За межами видимого» від нідерландських митців — переносить у світ дев’ятирічної Лєни та її батька й пропонує приміряти роль когось із героїв, пережити їхню історію.

До ще однієї річниці — 100-літнього ювілею «2018 Спільне століття» — Чеський центр у Києві за співпраці з посольствами Чеської Республіки в Україні і Словацької Республіки в Україні, Літературнo-інформаційним центpом (LIC Братислава) підготували низку культурних та освітніх подій.

2018 року продовжується традиція запрошення на Книжковий Арсенал із кураторською програмою світових літературних фестивалів. Цьогорічним гостем Арсеналу стане Братиславський книжковий фестиваль (BRaK), що, за кураторства Петера Міхалека (Словаччина), представляє програму читань, публічних розмов і дискусій, зокрема, про нішеві фестивалі і словацьку літературу в світовому контексті.

У мінливій перехідній сучасності (Interregnum, як її називав соціолог і мислитель Зигмунд Бауман) більше немає великих ідей, які ведуть людство за собою, немає єдиних приписів і норм — культура сама витворює нові потреби, невпинно вбирає в себе все розмаїття світу й описує неймовірні варіанти розвитку людства.

Як сфокусуватися на майбутньому, помислити його, коли бракує снаги? Адже мріяти й уявляти майбутнє, як це було на хвилі надій після Другої світової та «холодної» воєн, стає дедалі складніше. Одна з можливостей криється в культурі: вона часто стає відкритим вікном, через яке вриваються духи майбутнього, руйнуючи минулу традицію, як писав Борис Гройс про «Чорний квадрат» Малевича. Культура уможливлює незнане, відкриває двері в невідомість, але також ставить питання без очевидних відповідей — і цей поетичний, візійний зміст культури надзвичайно важливий для людини.

Майбутнього ще не існує, є лише наші прогнози й уявні проекти. Майбутнє вабить своєю невідомістю й водночас ніяк не надається до пізнання: ми зазвичай надто пізно розуміємо, що певна тенденція стає визначальною ознакою часу, і що завтра саме її координатами описуватимуть нинішню реальність. Майбутнє — це вічна надія, ми шукаємо в ній розради від травм і страждань. Але це також і жага нових викликів.

У розмовах про майбутнє Зигмунд Бауман пропонував уявити себе пасажирами літака, в якому кабінка пілотів порожня, а летовище, на яке ми маємо сісти, ще не побудоване через бюрократичні непорозуміння. Ця яскрава аналогія натякає на те, що нам часто бракує внутрішніх ресурсів бачити картину в цілому, адже всі ми зайняті пошуком кисневої маски.

Культура ХХ століття постійно опинялася в загроженій ситуації, з обличчям «Angelus novus» (Нового ангела) Пауля Клеє, як інтерпретував цю картину Вальтер Беньямін — ангела історії, розгубленого перед будучиною, але який несеться назустріч майбутньому, підхоплений вітром катастроф. Філософ придбав картину в 1921 році на останні гроші, й вона мандрувала за своїм власником, аж доки не пережила його та ледь не зникла з історії культури, як решта «дегенеративного мистецтва» часів війни. Нині ми бачимо обличчя «Ангела» завдяки зусиллям друзів Беньяміна — таких самих сумних філософів, які без надії сподівалися й зберегли картину для наступних поколінь. Можливо, в цьому й криється сила культури — пережити, перетривати змодельоване нею майбутнє?  

Вчені впевнено говорять про майбутнє окремих технологій і галузей науки, але ймовірні моделі спільнот і владних структур залишаються доволі туманними. Перейнявши письменницьку традицію дистопій, науковці й публіцисти наввипередки розробляють сценарії розвитку завтрашнього світу, і найбільш реалістично в цих упорядкованих прогнозах виглядають біологія, медицина, інформаційний цифровий світ.

Володимир Винниченко в романі «Сонячна машина», опублікованому рівно століття тому, описував суспільство, в якому люди харчуються сонячною енергією. Зникає потреба добувати їжу, долається експлуатація, але в цьому суспільстві з’являються нові морально-етичні умови, за яких геніїв проголошують божевільними. Література завжди йде далі, ніж передбачення чи конструювання технологічних винаходів — вона бачить природу людини в будь-якому контексті. Натомість у реальному житті складно спрогнозувати, до чого тяжітимуть майбутні спільноти — до релігійного фундаменталізму на тлі передових наукових відкриттів чи, може, до знищення владних ієрархій та еліт?   

Чи не найбільшими оптимістами щодо майбутнього виглядають, на перший погляд, представники філософського напрямку — трансгуманізму. Вони керуються принципом «коли вам здається, що всьому кінець, виявляється, що це лише початок». Трансгуманісти вірять у можливості нової постлюдини, яка зможе редагувати геном ембріонів, перетинати кордони сонячної системи й подолає старість, як одну з хвороб. Нині на тлі успішних запусків ракет на орбіту Марса прогнозована науковцями середня тривалість життя людини в 150 років виглядає не так вже й фантастично. Однак критики постгуманізму нині запитують: для чого людині вічне життя, якщо в ньому немає знання про біль, і як без цього знання можна розуміти чужий досвід? І якщо імперативом нової людини буде постійне фізичне вдосконалення, то яка цінність недосконалого?      

Ці питання видаються дедалі актуальнішими й потребують готовності думати про них у публічному просторі. Цьогорічна фокус-тема «Проект майбутнього» має на меті поєднати спільні зусилля й подолати один із найважчих викликів кризових часів — уявляти сценарії майбутнього.        

Людство невтомно шукає ліки від раку, створює кібер-протези, відкриває гравітаційні хвилі, дискутує про штучний інтелект. Майбутнє не може не зваблювати своїми можливостями й надією на кращий світ. Однак сценарії майбутнього пишуться не лише письменниками й науковцями, але й тими, хто збереже знання про «Angelus novus» для наступників.  

У європейських літературах давно (а в Україні це порівняно свіжа тенденція) прижилися жанри книжок-діалогів і / або інтерв’ю. Такого роду тексти завжди приваблюють, тому що пропонують образ «чистого» чи навіть «сирого» слова, з перших вуст, без фільтрів біографів чи критиків. Хоча слово усне, перетворюючись на слово письмове, теж проходить низку дистиляцій і обробок, можливо, навіть (само)цензурних. Важливо чути першоджерело — ще більш сире та чисте.

Програма діалогів «Обмін речовин» уже вп’яте запрошує відвідувачів Книжкового Арсеналу долучитися до цієї вуайєристської розваги. Правильним був би також епітет із коренем «аудіо». Адже ідеться про можливість підглядання та підслуховування за тим, що є найбільш інтимним інтелектуальним процесом — за тим, як твориться розмова двох. «Обмін речовин» — це поле вільної бесіди без модераторського втручання.

Дискусії про долю української літератури у першій половині ХХ століття переважно зосереджені на темах недооціненості певних постатей, непрочитаності їхніх текстів, недостатній проінтерпретованості смислів. Проте таке осмислення неможливе без знання контекстів, у яких перебували ті чи ті автори. А вони, на жаль, часто відомі значно менше. Це такий собі взаємопов’язаний процес. З одного боку – те, що «всередині»: сутність укрліту у 1920-30-х рр.; де і як вона виникала і поставала; що, окрім відмінних політичних поглядів, псувало стосунки між письменниками одного покоління; над чим вони сміялись та якими, зрештою, були людьми. З іншого – все те, що відбувалося навколо.

Спеціальний проект «Редакторський кабінет Еллана-Блакитного» відтворює реальний кабінет редактора газети «Вісті» у Харкові, яка у 1920-х роках розташовувалася на вулиці Сумській, 11. Проект реконструює не лише фізичний простір, але й законсервовану у спогадах добу, наочно презентуючи реальність, у якій працювали письменники покоління Розстріляного Відродження. Їхні розмови найчастіше точилися на літературних вечорах, митці гуртувались там, де було безпечно – по квартирах і редакціях. Тож саме кабінет редактора був надійним і перевіреним місцем прихистку культурних діячів.

Василь Еллан-Блакитний належить до тих людей, які, перебуваючи у вирі мистецького життя, працювали, здебільшого, за його лаштунками: як редактор він знаходив матеріли, спілкувався із авторами, формував літературний дискурс. Із історії літератури Василь Еллан постає перед нами у різних амплуа: Блакитний-поет, Блакитний-редактор, Блакитний-критик, Блакитний-цензор, Блакитний-комуніст. У своєму редакторському кабінеті Блакитний був тим, хто збирав під одним дахом найцікавіших авторів того часу: Павла Тичину, Миколу Хвильового, Остапа Вишню, Володимира Сосюру та інших.

Зараз йдеться про пошук інакших модусів розуміння явища Розстріляного Відродження. У межах спеціального проекту глядачам запропоновано альтернативну систему подачі літературного життя 1920-х років. Взаємодія з історією у такому разі відбувається на рівні контекстів, які є не менш важливими, аніж тексти. Це підхід, який розглядає літературний період передовсім через обставини, предмети і загальну настроєвість, дозволяє більш уважно придивлятись і до самих текстів. Так реальність відтворюється різними засобами – через модель редакторського кабінету, інсценізації ситуацій, що відбувались у цьому кабінеті, літературознавчі довідки про добу, фото періоду, хроніку та фільми.