Фокус-тема

«Сусідство: відкрите питання» – фокус-тема IX Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал».

«Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша».
Іван Нечуй-Левицький, «Кайдашева сім’я»

У сусідських відносинах завжди виникає питання межі, власних і чужих кордонів, де закінчується «моє» і починається «чуже» або «спільне».  Ці лінії постійно зміщуються й стираються, як на рівні локальному, так і на рівні держав. «Контурні» карти світу досі оновлюються – через брекзіти, анексії, прикордонні ескалації й гарячі точки Близького Сходу, які ніколи не затихають.

У геополітичному плані сусідство – це те, що змінити неможливо. Сусідів не обирають. В історії  завжди бували часи найскладніших відносин між країнами, але навіть вони рано чи пізно перетікали в «субфебрильний» стан, а далі – у цивілізоване, регульоване законом сусідство. Варто згадати лишень приклади повоєнної Польщі й Німеччини, Британії й Франції, Португалії й Іспанії, Греції, Туреччини й Кіпру. Чи можемо ми сьогодні уявити таке майбутнє для своєї країни?

Від часу повалення Берлінської стіни минуло 30 років. З погляду ХХ століття це зовсім недавня історія, яку ми проживали завдяки телебаченню. Однак соціально-політичні висліди цих подій стираються й забуваються надто швидко. Так само й балканські рани кінця 90-х витіснені з уваги багатьох європейців, а співжиття свідків, жертв та їхніх дітей продовжується – у малих і великих містах, які видозмінюють свої ландшафти, залишаючи на поверхні сліди пам’яті. Сусідство – це також завжди і про емоційну пам’ять, потребу ревізії власних знань. Лише тепер ми починаємо по-справжньому відкривати історію й культуру Криму для себе й для світу, в той час коли його мешканці залишаються в загроженому становищі. І лише нині ми звертаємося до напівзабутих імен і текстів єврейської культури, бо без цього українська залишається неповною. Коли ж минає травма і чи не закінчиться вона забуттям? Які можливості має література для художнього перетворення пам’яті?

Британський історик Ніл Ферґюсон говорить про вертикальний і горизонтальний вимір комунікації суспільства, «башти» й «площі», протистояння між ієрархіями й мережами. Він говорить про силу горизонтальних зв’язків, які можливо налагоджувати й посилювати лише завдяки власній присутності й участі. Більше жодних ілюзій щодо віртуальних мереж, які виконали свою місію в 2000-х. Час повертатися до фізичної взаємодії, до тієї самої ринкової площі, у вужчому сенсі – до інституцій культури, де можна долати в собі страх реального спілкування з Іншим.

Після всіх драматичних сюжетів європейської історії, перерваних чи знищених культурних практик, плаци, базари й ринки досі сповнені живої людської комунікації. Чи це не диво, як після скількох десятиліть взаємного відчуження й недовіри поміж людьми так само, як сотні років тому, зав’язуються маленькі побутові розмови про дітей, погоду чи політику? Короткі розмови – надійні ліки від соціальної дефрагментації і поляризації, яка відбувається нині в суспільствах та інститутах, і гарний початок для більш глибокої розмови.

Книжковий Арсенал пропонує долучитися до теми сусідства для того, щоби ми всі могли віднайти для себе дієві формули співпраці, співжиття й співтворення, й спробувати відповісти на непрості питання, які прозвучали в цьому тексті.