Фокус-темаКнижковий Арсенал

Фокус-тема

Кураторка – Віра Балдинюк

У мінливій перехідній сучасності (Interregnum, як її називав соціолог і мислитель Зигмунд Бауман) більше немає великих ідей, які ведуть людство за собою, немає єдиних приписів і норм — культура сама витворює нові потреби, невпинно вбирає в себе все розмаїття світу й описує неймовірні варіанти розвитку людства.

Як сфокусуватися на майбутньому, помислити його, коли бракує снаги? Адже мріяти й уявляти майбутнє, як це було на хвилі надій після Другої світової та «холодної» воєн, стає дедалі складніше. Одна з можливостей криється в культурі: вона часто стає відкритим вікном, через яке вриваються духи майбутнього, руйнуючи минулу традицію, як писав Борис Гройс про «Чорний квадрат» Малевича. Культура уможливлює незнане, відкриває двері в невідомість, але також ставить питання без очевидних відповідей — і цей поетичний, візійний зміст культури надзвичайно важливий для людини.

Майбутнього ще не існує, є лише наші прогнози й уявні проекти. Майбутнє вабить своєю невідомістю й водночас ніяк не надається до пізнання: ми зазвичай надто пізно розуміємо, що певна тенденція стає визначальною ознакою часу, і що завтра саме її координатами описуватимуть нинішню реальність. Майбутнє — це вічна надія, ми шукаємо в ній розради від травм і страждань. Але це також і жага нових викликів.

У розмовах про майбутнє Зигмунд Бауман пропонував уявити себе пасажирами літака, в якому кабінка пілотів порожня, а летовище, на яке ми маємо сісти, ще не побудоване через бюрократичні непорозуміння. Ця яскрава аналогія натякає на те, що нам часто бракує внутрішніх ресурсів бачити картину в цілому, адже всі ми зайняті пошуком кисневої маски.

Культура ХХ століття постійно опинялася в загроженій ситуації, з обличчям «Angelus novus» (Нового ангела) Пауля Клеє, як інтерпретував цю картину Вальтер Беньямін — ангела історії, розгубленого перед будучиною, але який несеться назустріч майбутньому, підхоплений вітром катастроф. Філософ придбав картину в 1921 році на останні гроші, й вона мандрувала за своїм власником, аж доки не пережила його та ледь не зникла з історії культури, як решта «дегенеративного мистецтва» часів війни. Нині ми бачимо обличчя «Ангела» завдяки зусиллям друзів Беньяміна — таких самих сумних філософів, які без надії сподівалися й зберегли картину для наступних поколінь. Можливо, в цьому й криється сила культури — пережити, перетривати змодельоване нею майбутнє?  

Вчені впевнено говорять про майбутнє окремих технологій і галузей науки, але ймовірні моделі спільнот і владних структур залишаються доволі туманними. Перейнявши письменницьку традицію дистопій, науковці й публіцисти наввипередки розробляють сценарії розвитку завтрашнього світу, і найбільш реалістично в цих упорядкованих прогнозах виглядають біологія, медицина, інформаційний цифровий світ.

Володимир Винниченко в романі «Сонячна машина», опублікованому рівно століття тому, описував суспільство, в якому люди харчуються сонячною енергією. Зникає потреба добувати їжу, долається експлуатація, але в цьому суспільстві з’являються нові морально-етичні умови, за яких геніїв проголошують божевільними. Література завжди йде далі, ніж передбачення чи конструювання технологічних винаходів — вона бачить природу людини в будь-якому контексті. Натомість у реальному житті складно спрогнозувати, до чого тяжітимуть майбутні спільноти — до релігійного фундаменталізму на тлі передових наукових відкриттів чи, може, до знищення владних ієрархій та еліт?   

Чи не найбільшими оптимістами щодо майбутнього виглядають, на перший погляд, представники філософського напрямку — трансгуманізму. Вони керуються принципом «коли вам здається, що всьому кінець, виявляється, що це лише початок». Трансгуманісти вірять у можливості нової постлюдини, яка зможе редагувати геном ембріонів, перетинати кордони сонячної системи й подолає старість, як одну з хвороб. Нині на тлі успішних запусків ракет на орбіту Марса прогнозована науковцями середня тривалість життя людини в 150 років виглядає не так вже й фантастично. Однак критики постгуманізму нині запитують: для чого людині вічне життя, якщо в ньому немає знання про біль, і як без цього знання можна розуміти чужий досвід? І якщо імперативом нової людини буде постійне фізичне вдосконалення, то яка цінність недосконалого?      

Ці питання видаються дедалі актуальнішими й потребують готовності думати про них у публічному просторі. Цьогорічна фокус-тема «Проект майбутнього» має на меті поєднати спільні зусилля й подолати один із найважчих викликів кризових часів — уявляти сценарії майбутнього.        

Людство невтомно шукає ліки від раку, створює кібер-протези, відкриває гравітаційні хвилі, дискутує про штучний інтелект. Майбутнє не може не зваблювати своїми можливостями й надією на кращий світ. Однак сценарії майбутнього пишуться не лише письменниками й науковцями, але й тими, хто збереже знання про «Angelus novus» для наступників.  

YouTube video