Виставка про наші відчуття

Коли в сонячний ранковий простір Печерських пагорбів вривається пронизливий звук сирени, що сповіщає про повітряну тривогу, мимоволі прискорюєш кроки, поспішаючи до Старого арсеналу. За історичною іронією, споруда, зведена понад два століття тому російською імперською адміністрацією задля утвердження своєї присутності, віднедавна сприймається як місце безпеки.

Так само й Київ відчувається тепер інакше. І ті, хто вперто залишалися тут під ворожими обстрілами, і ті, хто повертаються зі свого майже біблійного «виходу», сприймають його, може, й не до кінця безпечною, але справжньою домівкою. Ніби навзаєм місто, що пережило атаку, намагається якнайскоріше відновити звичний спосіб життя і вводить в оману своїх мешканців, які наче прокинулися від страшного сну і знову намагаються жити довоєнними ритмами.

Часом здається, що ми намарно витрачаємо зусилля: за межами збудованого нами крихкого комфорту постає розіп’ятий війною чужий ворожий простір. У будь-який момент він може розширитися, поглинувши наш безпечний острівець. Чи думаємо ми про це? Чи радше заколисуємо свій страх, ховаючи його глибше під оболонкою часом удаваного, а інколи й цілком щирого оптимізму? Чи звикаємо ми до усвідомлення, що як раніше вже не буде? Буде якось інакше, можливо, навіть прекрасно, але точно буде не так. У такій новій реальності, між «до» і «після», шукаємо місце музеям, виставкам — мистецтву.

У цих залах мала бути зовсім інша експозиція, інші твори, інакші концептуальні запитання. Війна змінила наші плани і змусила сфокусуватися на новому досвіді, шукаючи мистецькі відповідники власних відчуттів. Амбівалентність наших емоцій і думок — саме про це ми намагаємося сказати цією експозицією. Красне мистецтво — наче екран, за яким мерехтять наші страх і біль. І навіть сам термін «красне мистецтво» — це щось на межі професійного жаргону й ностальгії за спокійними часами. Нам ідеться про багатошаровість, неостаточність і невизначеність того, що ми проживаємо в ці дні. Про численні відмінності між глибиною і поверхнею нашого міста, коли ідилічна краса квітучих каштанів не означає безхмарність. Але ні біль, ні шок не вичерпують нашого життя. Тут теж є надія, впертість, відданість, любов. Усе ще є і прекрасне, і є майбутнє. Те, що здавалося тривіальним, у ці дні набуває автентичного, глибокого звучання.

Назагал це доволі сумбурний проєкт, що виник із розмов і суперечок усередині команди Мистецького арсеналу, адже відрефлексувати все, що кожний із нас пережив за перші місяці війни, поки неможливо і, певно, ще зарано. Але ми все одно знову й знову — в думках і розмовах — повертаємося до цього досвіду. Як ми тепер розуміємо мистецтво? Як його відчуваємо? Буквально і спрощено — як і стосунки в часи війни, коли прості речі виявляються важливими? Чи прочитуємо класичні сюжети, що донедавна здавалися безнадійно тривіальними, як аналогії пережитого? Чи шукаємо метафор, аби описати свій досвід?

Нам здається, що після погрому музею в селі Іванків персонажів Марії Примаченко вже ніхто не вважатиме кумедними. Моторошний досвід вигнанця Юрія Соловія, який після Другої світової війни перебував у DP-таборах Європи під постійною загрозою репатріації до СРСР, резонує із жахіттями фільтрацій і депортації на окупованих росіянами територіях. Натомість кольорові ярмаркові сюжети Юрія Коваленка якнайкраще передають настрої його рідної Одеси, де відчайдухи засмагають на замінованих пляжах, бо ж біль і шок аж ніяк не вичерпують нашого життя. Ми обов’язково розширимо свій дружній простір, і тому, згідно з назвою експонованого на виставці полотна, ремонт — це стан душі. Мабуть, на роки. І це наш новий досвід, який ще належить відрефлексувати і візуалізувати через нові практики. У майбутньому, котре мусить настати.

Частина цього проєкту — проговорення персонального досвіду команди Мистецького арсеналу, яке ми зафіксували у форматі відео. Ці відео стали частиною виставки. 15 окремих відеоісторій можна переглянути на «Виставці про наші відчуття».

Графік роботи:
◼ середа-неділя — з 11:00 до 18:00;
◼ понеділок-вівторок — вихідні.

Графік може змінюватися в залежності від безпекової ситуації.