Чутливість. Сучасна українська фотографія

[Щоб переглянути віртуальний тур виставкою, натисніть на зображення. Скористайтеся аудіогідом українською (червона відмітка) та/або англійською (синя відмітка) мовами]

Фотографія змушує нас віддавати належне швидкоплинному. Незмінною залишається чутливість творця до того, що можна назвати тремтінням світу. Саме вона, ця чутливість, і надає світлині — по суті, технічному образові — його естетичного й символічного вимірів. А отже, фотографія зберігає за собою здатність бути надзвичайно рефлексивним і чутливим до змін часу, тенденцій, технологій та оптики медіумом.

Вторгнення фотографії в середовище класичних образотворчих мистецтв спровокувало революційний процес перегляду багатьох кордонів. Утім, саме фотографічний медіум є найбільш швидкозмінним і залежним від технологічного поступу, він має власну природу, зумовлену взаємодією чутливої поверхні зі світлом. Останніми десятиліттями чимало уваги приділяли полярності аналогового та цифрового зображень, плівки та матриці, — вибудовували найпохмуріші прогнози стосовно майбутнього фотографії.

Однак ці фаталістичні пророцтва сьогодні не справджуються — навпаки, бачимо своєрідну гібридизацію традиційної аналогової фотографії та стрімких цифрових новацій, співіснування естетик та підходів, що притаманні обом технологіям. Ще одну небезпеку для фотографії вбачають у надзвичайно розширених, разом із цифрою та гаджетами, можливостях операційної системи медіуму. Звідси — безмежність та неосяжність сучасної фотографії, її участь у перегонах нескінченного репродукування та розмноження. Фотографія буквально розчиняється у масовій культурі, тому іноді важко розрізнити, що́ зараз перед нами — предмет мистецтва чи випадковий кадр, вдалий чи не дуже.

Виставка «Чутливість. Сучасна українська фотографія» репрезентує множинність методів роботи з фотографічним медіумом в Україні протягом майже трьох останніх десятиліть. Таке хронологічне рамування не випадкове, адже фотографія постала як самодостатній вид у системі сучасного українського мистецтва ще на початку 1990-х років. Нині ж важливим є подивитися на цей шлях цілісно та розгорнуто, оприявнити те, що називають «загальною картиною». Попри те що виставка охоплює широке коло авторів та явищ, її акцент не на хронології чи енциклопедичності — а на процесах у самому медіумі. Фотографічна оптика дає змогу відчути та осмислити час на відносно короткій дистанції. А це можливо, не лише занурюючись у контекст історії, що насичена подіями та трансформаціями, але й демонструючи різні підходи до фотографії як такої, проявляючи ті її внутрішньовидові колізії, які припали на цей час.