fbpx

Алекс Фішер: «Мистецтво завжди знайде спосіб виразити себе»Про Нас

Алекс Фішер: «Мистецтво завжди знайде спосіб виразити себе»

Алекс Фішер — історик мистецтва, дослідник та куратор з міста Баффало, Нью-Йорк.  З серпня 2019-го Алекс живе в Києві, де досліджує українське сучасне мистецтво як стипендіат програми Фулбрайта. Під час стипендії Алекс співпрацює з Мистецьким арсеналом та Платформою культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

Катерина Тихоненко, співробітниця відділу програм сучасного мистецтва та Лабораторії сучасного мистецтва Мала Галерея Мистецького арсеналу розпитала Алекса про його спостереження за сучасним мистецьким ландшафтом України.

Перебуваючи на програмі Фулбрайт, Алекс Фішер писав про українське сучасне мистецтво для таких видань як THIS IS BADLAND, Blok, Danarti, PIN-UP, ВОНО, TransitoryWhite, KRZAK Papier та Kajet, читав лекції в різних університетах та культурних центрах, надавав редакційну підтримку АНТОН БЕЛІНСЬКИЙ та Українській Фотографічній Альтернативі та курував виставку молодого митця  Антона Григоренка «Свій до свого по своє» в межах резиденції «Вибачте, номерів немає» (Ужгород).

Ти живеш в Україні майже рік. Чому ти вирішив податися на програму Фулбрайта і чому обрав саме Київ?
У мене була можливість відвідати Київ восени 2017 року на вихідні, під час навчання в Стокгольмі. Це був чудовий візит і я повернувся ще раз наступного літа. Коли закінчив університет, зрозумів, що хочу розпочати свою професійну кар’єру саме в Києві, а не деінде. Це місто має виняткову творчу енергію, особливо серед покоління міленіалів. Тут присутнє посилене відчуття можливостей.

Фулбрайт надає фантастичну можливість займатися тим, що любиш. Я радий, що  приєднався до програми, оскільки вона підтримувала мої дослідження, виштовхуючи мене із зони комфорту, знайомлячи мене з лідерами культурної сфери та поза її межами,  посилюючи мою віру в цінність міжнародного обміну.
  

Ти багато подорожуєш Україною. Як вважаєш, що вирізняє сучасне українське мистецтво на міжнародній сцені? У тебе з’явилися улюблені художники тут?
Перш ніж почалася пандемія, я хотів відвідати кожну область. Проте я впевнений, що все ж встигну відвідати їх усі до завершення моєї програми.

Щодо українського сучасного мистецтва, я приємно здивований тим фактом, що тут не існує стандартизованої маніфестації. Через відсутність інституційної системи «кунстхалле», кожне місто України сприяє зростанню сучасного мистецтва в свій спосіб, і часто досить вражаюче, як-от Музей сучасного мистецтва Корсаків, що знаходиться у торговому центрі в Луцьку, майбутній Центр сучасного мистецтва у Дніпрі в чудовій аристократичній будівлі чи індустріальне розташування Фабрики повидла у Львові. Це оригінальні підходи, які мені здається, є обґрунтованими. Мистецтво завжди знайде спосіб виразити себе. 

Щодо улюблених митців, то я захоплююся багатьма з різних причин. Я б сказав, що мене дуже цікавлять художники, які займаються експериментальною практикою в селах та регіонах. Мене цікавить практика миколаївського концептуального художника Віктора Покиданця, колектив «Луганська контемпорарі діаспора» з Сєвєродонецька, міждисциплінарний художник та організатор унікальної резиденції на Закарпатті Петро Ряска, а також тріо студія 12345678910. Останні — учасники виставки номінантів премії PinchukArtCentre 2020. Їхній проєкт видається мені однією з найкращих робіт, які я бачив в Україні.

Алекс Фішер. Фото з особистого архіву

Яке твоє спостереження за роллю мистецьких інституцій в Україні? Можливо, ти б міг порівняти свій досвід роботи з роботою Мистецького Арсеналу та Центру «ІЗОЛЯЦІЯ»?
Відверто кажучи, мене вражає колективний імпульс мистецької спільноти в Україні. Художники, куратори, письменники та інституції, схоже, рухаються разом. Іншими словами — тут відчувається солідарність.

Що стосується інституцій, то я здивований тим, наскільки адаптивними є їхні дії. Приїхавши з країни, де розклади музеїв часто затверджені на роки вперед, українські установи діють радше імпульсивно. Та, все ж таки, завжди знаходяться способи для втілення задуманого. Ця здатність бути швидким та реагувати на нестабільні умови є, я б сказав, перевагою, особливо зараз.

Я думаю, що Мистецький арсенал відіграє важливу роль у культурному ландшафті, особливо як простір, де показуються масштабні ретроспективи художників ХХ та ХХІ століття. Ці виставки мають мистецько-історичне значення, оскільки дозволяють відвідувачам та дослідникам роздивитись глибину та особливості практик художника у спосіб, який застосовують лише декілька інших інституцій у країні. До того ж, виставковий дизайн Мистецького арсеналу вирізняється тим, що охоплює мультимедіа та спрямований на заохочення відвідувачів до взаємодій, послуговуючись новітніми способами.

У межах програми мені пощастило розподіляти свій час між Мистецьким арсеналом та ІЗОЛЯЦІЄЮ. Багато в чому ці інституції протилежні. Мені подобається розташування Мистецького арсеналу в безпосередній близькості до Києво-Печерської лаври, монументу «Батьківщина-Мати» та будинків урядової адміністрації — це радикальна суміш історій та органів влади в просторі декількох кварталів. ІЗОЛЯЦІЯ, навпаки, розташована посеред діючого кораблебудівного та ремонтного заводу й має програму, яка націлена на знайомство міжнародних митців з українським контекстом, а також сприяє популяризації сучасності та культури.

Які нові перспективи дав тобі цей рік культурного занурення?
Чим більше я подорожував, тим більше я починав цінувати тонкощі українського культурного ландшафту.

З точки зору отриманого досвіду, мене надихає підприємницький дух сучасних українських митців. Наприклад, Сергій Мельниченко створив у Миколаєві фотоакадемію, Жанна Кадирова перерозподілила кошти від продажу своїх робіт на створення паблік-арту в Покровську, Сергій Лебединський та його колеги, що розробляють музей Харківської школи фотографії і вищезгаданий Петро Ряска та його резиденція «Вибачте, номерів немає» в Ужгороді.

Я також захоплююся тими художниками, які визнають спадщину попереднього покоління митців та піклуються про неї. Серед них Олексій Биков, Олександр Бурлака, Станіслав Турина та Ярослав Футимський.

Що стосується моїх подорожей всередині країни, скажу, що сподіваюся в майбутньому витратити більше часу на вивчення Закарпаття. Давня та новітня історія, краєвид у цьому регіоні захоплюють так само, як і художники, які там живуть і працюють.

Можеш поділитися своїми думками про майбутнє?
Найближчими місяцями я працюватиму над кількома довготривалими проєктами. Зокрема, зараз пишу роздуми про інституційний ландшафт в Україні для ІЗОЛЯЦІЇ, розповідь про мої враження від сучасного мистецтва в Сумах та готую профайл про резиденцію «Вибачте, номерів немає» для чесько-словацького видання Flash Art.

Також розробляю кураторську програму міжнародної виставки, присвяченої сучасному українському мистецтву на 2021 рік. Деталі про неї, сподіваюся, буде оприлюднено найближчим часом, якщо дозволить пандемія.

Загалом, я вважаю, що мої стосунки з Україною тільки починаються.