Виставка «(Ре)контексти. Фрагменти»
4 березня в просторі Лабораторії сучасного мистецтва – Малій Галереї – відкрилася виставка «(Ре)контексти.Фрагменти». Однак вже за тиждень карантин призупинив її роботу. Під час карантину Мала Галерея прийняла виклик вийти в онлайн-формат – про свої роботи учасники виставки розповіли на сторінці Малої Галереї у Facebook.
3 липня Лабораторія сучасного мистецтва – Мала Галерея – вдруге відкриває для відвідувачів виставку «(Ре)контексти. Фрагменти». Виставка працюватиме до 30 серпня.
Проєкт (Ре)контексти. Фрагменти став продовженням програми (Ре)контексти. Історії, що була ініційована Лабораторією влітку 2019 року. Програма пропонувала учасникам та учасницям опрацювати підходи до оповіді особистої та колективної історії, використовуючи різні мистецькі медіа. У рамках програми відбулося дві виставки, що репрезентували проєкти учасників.
Друга виставка програми під назвою (Ре)контексти. Фрагменти фокусується на роботах, що так чи інакше фіксують уламки минулого, буденність, що поступово руйнується та зникає з нашої пам’яті. У такий спосіб автори/ки підкреслюють часову плинність та крихкість речей, які на перший погляд здаються незмінними та міцно вкоріненими в оточуючий ландшафт.
До зникаючих об’єктів у публічному просторі звертається художниця Ксенія Білик. У своїй художній практиці вона поєднує архітектурний бекграунд та цікавість до закинутих об’єктів. Її проєкт «Руїни» є візуальним дослідженням міського ландшафту, в якому вона виокремлює найбільш притаманні йому символічні патерни, що відповідають трьом змістовним блокам – дім, робота, церква. Використовуючи гобелен як медіум, художниця створює ситуацію, в якій одні матеріали протиставляються іншим, більш надійним (камінь, дерево, метал). У такий спосіб художниця підкреслює крихкість архітектурних об’єктів у міському просторі.
Робота «Руїни» Ксенії Білик.
Фото – Олександр Попенко
На іронічному зіставлені минулого і теперішнього будує свою роботу Даніїл Шуміхін. За основу художник бере образ Херсону 1980-х, показуючи його як справжнє Місто мрії. До цього апелює транспарант «Хочемо жити як в Херсоні», з яким за словами автора люди міст СРСР виходили на вулицю. У своєму проєкті художник порушує питання «чи залишається Херсон таким же привабливим для життя, як і раніше?» Використовуючи естетику радянських листівок, він розміщує на них сучасні місця Херсону, вказуючи на їхній стан та втрату атрактивності.
Робота «Хочемо жити як в Херсоні» Даніїла Шуміхіна. Фото – Олександр Попенко
До проблеми осмислення історії повсякдення на прикладі маргіналізованих місць громадського харчування, їхнього зникнення з міського простору, звертаються в своїй роботі група Старко/Мартинчук. Робота за своєю естетикою уподібнюється музеєфікованому архіву, головним матеріалом якого є автентичні місця громадського харчування та випивання. В умовах джентрифікації, всім відомі «наливайка», міні-бар чи кафе зазнають систематичного «оновлення», що врешті-решт призводить до їх зникнення. Учасниці групи створюють простір, що дозволяє подивитися на це явище комплексно, без ностальгії та подумати над тим, чим є наразі ці місця та їхні можливі перспективи.
|
|
|
Робота групи Старко/Мартинчук.
Фото – Олександр Попенко
До спостереження та фіксування дійсності в своїй роботі звертається Олена Загребіна. Її фотографічна серія «Обережно, обвал!» розповідає про осипання берега, що сталося в селі Лебедівка Одеської області. У своїх знімках художниця фіксує те, як простір, що набув статусу небезпечного, продовжує використовуватися місцевими і як він стає частиною їхніх буденних практик відпочинку. У проєкті художниця піднімає питання про те, де знаходиться та межа між небезпекою і кордоном власної відповідальності.
Робота Олени Загребіної «Обережно, обвал!».
Фото – Олександр Попенко
До проблематики політики пам’яті та національної ідентичності звертається у своїй роботі Юлія Еліас. Художниця створює анімоване зображення, в якому вона реапропріює кадри зі стрічки «Ентузіазм: симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова. Робота стала реакцією на використання музеєм сучасного мистецтва Stedelijk (Амстердам) плакату фільму Вертова для реклами виставки про історію російського кіномистецтва. У такий спосіб Еліас акцентує на браку уваги з боку музейних інституцій до питання ідентичності мистецьких творів та їх авторів.
Робота Юлії Еліас. Фото – Олександр Попенко
Висвітлює неоднозначність історії місця через особистий досвід робота «Академія» художниці Алли Сорочан. Інсталяція поєднує відео- та аудіо інтерв’ю різних людей, пов’язаних з Академією та характерні для неї атрибути, такі як подіуми для натури, тканина чи гіпсові голови. Архів художниці містить розповіді різних людей — від електрика до викладача, які діляться важливими, кумедними, жахливими епізодами їхнього життя, пов’язані з Академією (Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури). Зводячи разом гіф-анімації інтерв’ю з інтер’єром художньої майстерні, Алла Сорочан нашаровує дві реальності, що ніби паралельно існують в Академії, таким чином вказуючи на неоднозначність ситуації всередині академічної системи.
Робота «Академія» Алли Сорочан.
Фото – Олександр Попенко
Іншим методом роботи з реальністю послуговуються в своєму проєкті мистецько-кураторська колаборація Богдана Мороза та Юрія Поліщука. Основою роботи є відео, на якому художник Богдан Мороз повторює дії працівників та працівниць кафе й магазинів, жителів Венеції під час повені. Сам він на той час перебував у місті як перформер українського павільйону на Венеційській бієнале. Після публікації в інтернеті відео стало вірусним, після чого компанія ViralHog купила права на нього і сплачує художнику відсотки з продажу. Таким чином робота оприявнює відносини між художником та ринком і новими критеріями успішності.
Робота мистецько-кураторської колаборації Богдана Мороза/Юрія Поліщука. «ViralHog», 2019.
Фото – Олександр Попенко
Свій спосіб дослідження та фіксування міського ландшафту демонструють Павло Сусляков і Тереза Яковина. Проєкт «Авантуризм» пропонує методику дослідження місця через нетипові, на перший погляд, закриті місця, а також досліджує місце через досвід місцевих мешканців. На виставці проєкт є діалогом між авторами, які постійно змінюють експозицію, доповнюючи її новими об’єктами, власними роздумами та спостереженнями у формі тексту.
|
|
|
Робота Павла Суслякова і Терези Яковини.
Фото – Олександр Попенко
Учасники та учасниці виставки: Ксенія Білик, Юлія Ельяс, Олена Загребіна, Алла Сорочан, Даниїл Шуміхін, група Старко/Мартинчук, мистецько-кураторська колаборація Богдан Мороз/Юрій Поліщук, Тереза Яковина/Павло Сусляков.
Консультанти: Олександр Ляпін, Ксенія Малих, Олександр Соловйов, Соломія Савчук.
Фотографії з відкриття виставки 4 березня 👇
