Фокстроти
«Фокстроти» — експериментальний side-project Літературної Лабораторії Мистецького арсеналу, створений в межах проєкту про український футуризм ФУТУРОМАРЕННЯ. Кураторка проєкту — Оксана Щур.
Проєкт має дві складові — альбом «Фокстроти» та сценічне втілення музично-поетичного перформансу «Фокстроти». Альбом «Фокстроти» складається із 11 треків та анімації, які опубліковано на Youtube-каналі Мистецького арсеналу. Тут використано тексти та фонограми записів Миколи Бажана, Михайля Семенка, Гео Шкурупія, Павла Тичини, Олекси Влизька, Філіппо Томмазо Марінетті, Володимира Сосюри, Раїси Троянкер, Наталі Ужвій, Леоніда Первомайського, Сергія Жадана та ін. Прем’єра альбому відбулася 28 жовтня 2021 року у Мистецькому арсеналі під час музично-поетичного перформансу «Фокстроти» (виконавці – Юрій Гуржи, Сергій Жадан, Любов Якимчук).
 |
 |
 |
 |
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал
Учасники проєкту:
композитор та музичний продюсер: Юрій Гуржи
сценарій: Сергій Жадан, Юрій Гуржи
кураторка та продюсерка проєкту: Оксана Щур
Юрій Гуржи — клавішні, гітари, баси, біти, аранжування, вокал
Сергій Жадан — вокал
Євген Манко (La Horsa Bianca) — саксофони (треки «Бажан. Інтро», «Сосюра. Даб шансон»)
Любов Якимчук — вокал (треки «Семенко. Хелло», «Троянкер. Тайгер Ліліес», «Бажан. Невер (еґейн!)»)
Григорій Семенчук — вокал (трек «Бажан. Невер (еґейн!)»)
Дитячий хор ім. М. Семенка (треки «Бажан. Інтро», «Бажан. Діснейленд», «Тичина. Кларнети», «Влизько. Вогню»)
керівниця — Галина Печеніжська):
Поліна Печеніжська
Софія Пидько
Ангеліна Стадник
Марія Фоміна
Елізавета Кисельова
Діана Марцинковська — вокал (треки «Сосюра. Даб шансон», «Троянкер. Тайгер Ліліес»)
Марічка Літинська — вокал (трек «Троянкер. Тайгер Ліліес»)
Terra Studio — запис вокалу
Шпиталь Рекордз — зведення, мастерінг
Гриця Ерде — колажі
Євгеній Арлов (Photinus studio) — анімація
© ДП «НКММК «Мистецький арсенал»
Про що цей проєкт?
Сергій Жадан, учасник проєкту:
«Ми іноді дивовижно не помічаємо, наскільки поезія, яку прийнято називати класичною, хрестоматійною, насправді є сучасною й живою. У нас були великі поети, вони писали пластичні й музичні тексти, які хочеться співати й декламувати. Чим ми, власне, й займаємось».Юрій Гуржи, учасник проєкту:
«Як би мала звучати українська популярна музика, якби до створення її долучилися поети, що жили 100 років тому? Чи надихнули б Тичину сучасні дискотечні груви? Що було б, якби Серж Генсбур народився не в Парижі, а в Харкові, де колись жив його батько, і якби він записував еротик-поп на вірші Раїси Троянкер? А як би звучав реггей Лі Скретч Перрі на текст Володимира Сосюри?
Наші «Фокстроти» — спроба відповісти на всі ці питання».Оксана Щур, кураторка проєкту:
«Якщо раніше зі старих поетів сміялися (Я єсть народ, якого правди сила, Цю жінку я любив, вона просила), то тепер їхні найкращі вірші стають острівцями ностальгії в океані іронії. “Пробитися в радіоефір смерті” можна, влаштувавши дискотеку з ними разом. «Фокстроти» — це диско для широкого кола небайдужих, для нас із вами, для студентів, діячів культури, вчителів та школярів».
Більше про кожен трек альбому «Фокстроти»:
1
Бажан. Інтро
Поскрипують сходи в письменницькому Будинку «Слово» (Харків, Україна, побудований у 1930-му як житло для професійних літераторів; більшість перших мешканців згодом репресовано). В ефірі — Микола Бажан (1904–1983), один з найяскравіших поетів українського ХХ століття. Запис його голосу звучить тут першим: Мелодії космічної ери. А далі включається Сергій Жадан (1974), який з Харкова 2020-х читає вірш Бажана про чуттєвий танець Фокстрот.
2
Бажан. Діснейленд
Засновник футуризму італієць Марінетті (1876–1944) працює хьюмен бітбоксом, співає Сергій Жадан, рок-зірка сучасної української поезії. Текст — Нік Бажан, футурист харківських 1920-х: «Крутися, світ, крутися, цирк, крутися, карусель! І гостроверхий фейєрверк злітає над усе…»
3
Тичина. Кларнети
«І стежив я, і я веснів: Акордились планети. Навік я взнав, що Ти не Гнів, — Лиш Сонячні Кларнети». Це про потоки кольорового світла, що ллються крізь церковні вітражі.
Вірш поета-імпресіоніста Павла Тичини (1891–1967), відомий кожному школяреві, раптом перетворився на запальний танцювальний електро-поп.
У ролі Павла Тичини — український актор Олександр Гай (1914–2000). У ролі друкарської машинки — друкарська машинка з Харківського літературного музею.
4
Влизько. Вогню
«Вогню, вогню! — Надлюдської любові! Хай кров кипить у грудях молодих! Беру тебе, о, світе мій терновий, В обійми сонячні!» Олекса Влизько (1908–1934) втратив слух у 13 років; у 19 — видав першу збірку; у 26 — отримав смертний вирок від радянської влади. Його короткий літературний шлях повний пошуків: класицизм, футуризм, поезія агітки. У творчості він був активним, іронічним та повним цілісного піднесеного пафосу.
На початку ми чуємо голос Леоніда Первомайського (1908–1973), єврейського поета і фронтового кореспондента радіомовлення; зв’язок між ними неочевидний, крім того, що ненадовго ці ровесники перетиналися в одному часі і просторі.
5
Гаряїв. Данс макабр
Останній поет-футурист Харкова Володимир Гаряїв (1914–1997) встиг передати естафету й спогади юним поетам 1990-х, серед яких був і Сергій Жадан. Його присутність в цьому альбомі перекидає місток від Розстріляного Відродження до наших часів.
6
Шкурупій. Барабани
Чуєте звук набору дискового телефонного апарату? «Король футуропрерій», панфутурист Ґео Шкурупій (1903–1937) відповідає на дзвінок любовною лірикою: «Коли очі твої підо мною, перса і тіло твоє… Б’є барабан печалі, серце моє світове… Навіть тепер, так близько, ти не можеш збагнуть барабанщика, коли зорі накреслюють риску, знаходять в етері смерть».
7
Семенко. Хелло
«Візьміть, візьміть моє диханнє, Енергію вжийте на новий світ. Тіло моє — для руйнування, Дух — невідомому привіт». Головний футурист української літератури Михайль Семенко (1892–1937) каже співмешканцям з Будинку «Слово»: Привіт. Привіт, каже його дружина Наталя Ужвій (1898–1986). Привіт, каже Володимир Сосюра. Салям, відповідає Нік Бажан. Привіт, озиваються з ХХІ століття Сергій Жадан та Люба Якимчук.
8
Сосюра. Даб шансон
Майстер любовної лірики Володимир Сосюра (1897–1965), автор вірша «Любіть Україну!..» власним голосом співає шансон у ритмі дабу. Далі Сергій Жадан підхоплює його рядки: «Я піду на вулиці, де прудко мчать авто і тане білий дим, де гуляють п’яні проститутки й закликають голосом хрипким».
9
Троянкер. Тайгер ліліес
Поетка з кіл авангардистів Раїса Троянкер (1909–1945) прибула в українську літературу з єврейського містечка-штетла. Кажуть, вона полишила мандрівний цирк, де працювала «укротителькою» тигрів, через роман з Володимиром Сосюрою. Тут вони співають дуетом.
10
Жадан. Мертві поети
Ця композиція альбому починається з вірша Михайля Семенка про Михайля Семенка, в ритмі заклинання. Далі — ранній вірш Сергія Жадана, співавтора цього альбому: «З усієї літератури й усіх можливостей мови особисто мене завжди цікавили слова, якими звертаються до померлих. Ніби справді можна скласти речення, здатні пробитися в радіоефір смерті».
11
PS. Бажан. Невер (еґейн!)
Пропагандистський вірш Миколи Бажана (1942) досі звучить на Українському Радіо щороку 9 травня. З нагоди проголошеної Путіним денацифікації та демілітаризації України голос радянського поета зазвучав як зброя, спрямована в інший бік. Антипафосу додав репер Гриць Семенчук (Брат), запросивши російських загарбників на пекельний фестиваль недавно померлого Кобзона, виконавця гімну СРСР та Новоросії.
У треках альбому «Фокстроти» є записи голосів українських поетів, які ви також можете почути в програмі «Поезія на Радіо Культура», що є партнером цього проєкту. Також у піснях звучить друкарська машинка та інші речі мешканців будинку «Слово» з фондів Харківського літературного музею. Ми вдячні Радіо Культура та Харківській літературній резиденції «Слово» за співпрацю над проєктом.
Слухати альбом
Бажан. Інтро
Дугою вигнувшись, дає струна тупа,
Немов краплині, впасти чорній ноті,
І ось улесливо з оркестру накрапа
Мелодія в розбещеній скорботі.
І люди йдуть, згинаючись в фокстроті,
Ламаючись у нерухомім па.
Підноситься зневажливо рука,
І щерблене перо, неначе шпага, гнеться,
І пада зломлений, в покресленій чернетці
Рядок, мов щогла неструнка.
Та напина вітрила плавні строф,
Скрипить холодним тросом літер
Вітер
Вишуканих катастроф.
Бажан. Діснейленд
Крутися, світ, крутися, цирк,
крутися, карусель!
І гостроверхий фейєрверк
злітає над усе…
Із чорного стебла баска
сівба важких басів,
і флейти метушня баска
на рині голосів.
Різкий плижок, зухвалий скік,
сухий, як дріб, галоп,
і флейт одчай, цих флейт баских
над ямами синкоп.
Крутися, світ, крутися, цирк,
крутися, карусель!
І гостроверхий фейєрверк
злітає над усе…
І день — у смерк, і ніч — у смерк,
і серце — нічичирк.
Крутись, скажений фейєрверк,
Крутись, скажений цирк!
І око юрб проколоте
на шпагах тисяч ламп.
Крутись, прокляте коло те…
Крутись, прокляте коло те…
Крутися, світ, крутися, цирк,
крутися, карусель!
І гостроверхий фейєрверк
злітає над усе…
Тичина. Кларнети
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.
Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.
Влизько. Вогню
Вогню, вогню! — Надлюдської любові!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми сонячні!
Як теплий птах
І птах вогненний, облітаю серцем
По всіх світах, — над людом простягаю
Безмежні крила. — Хай приходять всі
Під їх покрови. — Як не знайдуть раю,
То знайдуть пекло молодих обіймів,
Вселюдських, сильних, що під ними злоба
Згорить на попіл, — і звіряче серце…
Хай кров кипить у грудях молодих!
Хай кров кипить!
Вогню, вогню! — Надлюдського буяння!
Любові нової, без слів, побитих
Устами євнухів, устами серць,
В перчатках вкладених, — щоб не побачив хто,
Який там льох вонючий і отруйний.
Із хробаками й червами — шляхетним брудом,
Що берегли нащадки рахітичні
Дегенератів з “голубою кров’ю”, —
З гербами пишними, “красою дому”,
Та гниллю ран під золотим плащем!..
Хай кров кипить у грудях молодих!
Хай кров кипить!
Вогню, вогню! — Надлюдської любові! —
Живої — сильним, мертвої — зогнилим.
Любові буйної, гарячої (вогню!), —
Усіх речей любові чарівної,
Щоб враз любити землю, звіра, люд,
І жити сонцем, тільки сонцем жити,
Та власним потом здобувати щастя;
Своїм синам, онукам і нащадкам
Далеких днів!..
Вогню, вогню, — любові!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Хай кров кипить!
Гаряїв. Данс макабр
Тане у тінях палата. Танцює
Сніг за вікном, наче гристе вино.
Снігом засипле, без сумніву, всує,
Мов сум фортеп’яно в німому кіно.
Снігом заступить, втамує туманом –
Смерть це ж і є небуттєвий туман.
Ні, це не омана. Їй так притаманно:
Змінювать стан, завше змінювать стан.
Смерті танок – вічна перебудова
Стану клітин, перетворення їх
Знову і знову на першооснову –
Й не перелічиш їх, й не розрізниш.
не осягнеш, чи то знову завзято
Б’ються сніжини в темне вікно,
Чи то ведуть електрони круг ядер
Той невтамований смерті танок.
Шкурупій. Барабани
Очі твої підо мною,
перса
і тіло твоє…
Руки в траві розкинуті,
вогкі долоні
в долонях моїх.
Очі твої свічада,
і я величезний,
безумний
ніжно вдивляюся в них.
Тіні пахучого вечора,
вогні недалекого міста,
чорний, тихий кажан,
що поринає в присмерк…
Тиша.
Задумливість.
Пахне земля,
пахнемо ми…
Близько, близько обличчя.
Ти бачиш, як падають зорі,
неба сліпучі дарунки.
Я ніжно торкаюся рани
запашних і вабливих вуст.
Поцілунок.
Чуєш?
Б’є барабан.
Навіть тепер,
як близько…
Коли очі твої підо мною,
перса
і тіло твоє…
Б’є барабан печалі,
серце моє світове…
Навіть тепер,
так близько,
ти не можеш збагнуть барабанщика,
коли зорі накреслюють риску,
знаходять в етері смерть.
Він барабанить про світову печаль,
за ясність твоїх очей…
Ти не можеш збагнуть барабанщика,
ти здивуєшся,
коли він не візьме тебе.
Бий,
бий,
одбивай похоронні такти,
барабане печалі!
Стукай, серце,
про скорий кінець!
Оплесків не буде
засміяному барабанщику,
велетенському барабанові
всіх сердець.
Семенко. Хелло
Розірвіть моє серце, випустіть кров,
Заберіть усю прану.
Борсаєсь в грудях мій бентежний Бетховен
Цілу ніч до рана.
Візьміть, візьміть моє диханнє,
Енергію вжийте на новий світ.
Тіло моє — для руйнування,
Дух — невідомому привіт.
Сьогодні вдень мені було так нудно,
Ніби докупи зійшлись Олесь,
Вороний і Чупринка.
Почувалося дощово і по-осінньому облудно –
В душі цілий день
парикмахер на гітарі бринькав.
Іноді думав про неї й робив ескізи листа –
Що не гадався їй надісланим бути.
Згадав кілька французьких фраз забутих,
Разів зо два поглянув на образ Христа.
Наспівував банальні вальси безголосно,
Дивлячись на стелю в брудне павутиння.
Ні, мені було тільки тоскно – тільки тоскно…
В серці моєму розкладалась диня.
Багнеться бути
Кондуктором на товаровому потязі
В похмуру ніч
Темну ніч
Осінню дощову
Сидіти на тормозі
У кожусі
Зігнувшись і скупчившись
Дивитись у прірву рухливу.
Про дні що минули
Що в серці зосталися
Ясними плямами
Про образи згадні
Заснулі у грудях навіки
Навіки
Мріять
Мріять
Вдивляючись в сутінь.
Сосюра. Даб шансон
Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осінняя земля!
Навколо вітер непереможний
реве й гуля…
І хвилі моря, далекі й близькі,
мені шумлять.
Там стеле сонце останнім блиском
кривавий шлях…
Криваві пальці тремтять… О, зоре,
постій, не йди!
Але шумує далеке море
і мла… і дим…
Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осіння земля!
Навколо вітер непереможний
реве й гуля…
+
Я піду на вулиці, де прудко
мчать авто і тане білий дим,
де гуляють п’яні проститутки
й закликають голосом хрипким.
Скільки лиць, одеж, очей і рухів!
У очах мереживо цвіте…
Хтось здійняв до неба жовті руки
й проклинає місто золоте…
Троянкер. Тайгер ліліес
Пам’ятаєш місто маленьке
на далекій, глухій провінції,
де не чути трамвайного дзенькоту,
де любов переллята за вінця.
Пам’ятаєш —маленький цирк
і мене – укротительку звірів.
Не забути хвилин цих,
невимовно болючих і щирих…
Пам’ятаєш – притих партер,
(за першим дзвоником другий)
Й ти об ноги мої тер
Шкіри своєї смуги.
Пригадай золоті сни,
Мій німий, смугастий любовнику,
Пригадай після виступу ніч,
Таку страшну й молитовну.
Я у клітці. Тиша густа.
Лапа твоя на моє стегно.
(там і зараз, біля живота
Хрестик, синьо-таємний).
Пам’ятаєш у цирку була
Молода й запальна тигриця.
Я її укротить не змогла —
І пішла, бо коритись – не личить.
Пам’ятаєш – виступ останній
І анонси – “новий укротитель”.
Ти відчув те прилюдне прощання
І дивився очима розбитими.
Грав Джордані, як завжди, тустеп
І од музики злий і напругий
Ти об мене з розпукою тер
Шкіри своєї смуги.
Я забула далеке місто
І малесенький цирк на провінції.
Але в пам’яті ти кігтистий, —
І любов переллята за вінця.
Велике місто. І в зоосаді мужчина
коханий сказав —”Глянь, он красивий тигр” —
І так розпачливо, і так тьмяно
Я закричала: “Ти!”
Ти впізнав і твої вуста,
(Я відчула, мій Зеро, я знаю),
Як останнього вечора, так
Тричі сказали – “Рай-я”.
То була золота гроза,
Нині складаю вірші я.
Директор зоосаду писав: —
“Тигр хворий. Здоров’я гіршає”.
Жадан. Мертві поети
Хайль семе нкоми
Ихайль кохайль альсе комих
Ихай месен михсе охай
Мх йль кмс мнк мих мих
Семенко енко нко михайль
Семенко мих михайльсе менко
О семенко михайль!
О михайль семенко!
З усієї літератури
й усіх можливостей мови
особисто мене завжди цікавили слова,
якими звертаються
до померлих.
Ніби справді можна скласти речення,
здатні пробитися в радіоефір смерті.
Послухайте мене,
ви – позбавлені солодких рецепторів співу.
Послухайте мене тепер,
розчуйте мій шепіт,
спотворений акустикою небуття.
Послухайте мене,
ви – мічені за життя діалектами, ніби шрамами,
ви – в чиє горло з дитинства входила розжарена голка абетки,
ви – хористи, що вміли відтворювати пташиний крик.
Я ж знаю – найбільшою несправедливістю
для вас нині є неможливість відповісти на голоси,
які викликають вас із туману,
неможливість сказати бодай щось на своє виправдання,
неможливість захистити цей нічийний нічний простір
між сподіванням і пам’яттю.
Але навіть по смерті мова є важливою.
Подібна до поглиблення річища,
схожа на перше осіннє прогрівання
великого дому.
Єдине правило – закорінюватись
і пробиватись.
Єдиний шанс – триматись за гілку голосу.
Поза тим не буде нічого.
Ніхто не запам’ятає тебе за твоїм мовчанням.
Ніхто за тебе не дасть імена довколишнім річкам.
Ви – що складаєтесь нині з відлуння,
ви – нині виповнені тишею,
говоріть, ну ж бо, говоріть,
говоріть травою,
говоріть памороззю,
говоріть диригентами.
PS. Бажан. Невер (еґейн!)
В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Ми сталлю з гармати, вогнем з карабіна
Розтрощимо вщент ворогів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Ворогів нам всіх не жаль
В пеклі їх чека медаль.
Щоб розвіяти печаль —
Там Кобзона фестиваль.