Михайло Бойчук. Портрет Василя Седляра (1927)Освітнє

Михайло Бойчук. Портрет Василя Седляра (1927)

Михайло Бойчук – український художник-монументаліст, представник українського культурного ренесансу початку ХХ століття. Його ім'ям названо мистецький феномен, що поєднав форми народного мистецтва й спадщину Візантії та Проторенесансу. Французи називали цей напрямок Renovation Byzantine (неовізантизм), відомий сьогодні як український монументалізм або бойчукізм.

Михайло Бойчук здобув прекрасну мистецьку освіту завдяки підтримці митрополита Андрея Шептицького. Спочатку він навчався у Львові, потім у Відні, Кракові, а згодом – у Мюнхені та Парижі, двічі подорожував Італією, аби побачити фрески Джотто й Чімабуе.

Після успіху 1910 р. у «Салоні незалежних» в Парижі, Бойчук повертається до Львова. Тут він займається реставрацією ікон у Національному музеї (нині – Національний музей імені Андрея Шептицького). У 1917 році стає одним з професорів-засновників Української державної академії мистецтв, де очолює майстерню ікони та фрески. Бойчук навчав студентів різноманітним мистецьким техніками, аби виховати універсального художника. Його учні самі виготовляли матеріали для розписів за віднайденими художником рецептами.

«Портрет Василя Седляра» Михайла Бойчука

У колекції Мистецького арсеналу зберігається створений Михайлом Бойчуком «Портрет Василя Седляра» (1927) – одного з найбільш яскравих учнів Бойчука, викладача та директора Межигірського художньо-керамічного технікуму. Він виконаний аквареллю на невеликому (менший за формат А4) аркуші паперу. Більшу частину композиції займає голова юнака з коротким темним волоссям. Видовжена шия хлопця підкреслена синім коміром светру. На його тлі гарно виділяється освітлена кисть руки, яка притуляє цей комір ближче до шиї. Погляд молодого чоловіка спрямований вліво. На задньому плані, праворуч, художник зобразив паросток рослини. До вплетення рослинних елементів Бойчук часто вдавався й на інших своїх роботах, апелюючи до прадавньої орнаменталістики. Усі фарби дуже чисті, деінде майже прозорі. Лінії побудови чіткі, влучні, але при цьому зберігають свою плавність, надають всій постаті округлості. Загалом, Бойчук приділяв велику увагу лінії, її ємкості, адже в кожній роботі прагнув досягти вичерпності змісту, використовуючи найбільш лаконічні засоби, форми. У портреті варто виділити дві деталі: підкреслено великі очі та видовжену струнку кисть. Вони нагадують ті, що ми звикли бачити на іконах.

Анімований студією анімації Pause to Play «Портрет Василя Седляра» Михайла Бойчука.
Створено в рамках проєкту «Жива колекція»

Цікаво, що до колекції Ігоря Диченка цей портрет передала Оксана Павленко – ще одна зірка з плеяди бойчукістів і дружина Василя Седляра. Вона одна з небагатьох учнів Михайла Бойчука, яким вдалося пережити репресії та врятувати частину робіт своїх соратників.

Натомість і автора, і героя портрета спіткала трагічна доля. Обидва були розстріляні в один день – 13 липня 1937 року. Усі монументальні розписи Бойчука та його учнів було знищено. Ті полотна та графічні нариси, які вціліли – тривалий час були сховані в музейних спецфондах чи в товаришів художника. Але навіть з небагатьох фрагментів можна скласти враження про бойчукізм як одну з яскравих і самобутніх сторінок історії українського мистецтва. Виставка Мистецького арсеналу Бойчукізм. Проект «Великого стилю» 2017 року стала спробою дослідити й реконструювати цей мистецький напрям.

 

Проекти