Анатолій Сумар. Вулиця (1962)
Перед вами один з творів, що надійшов до Мистецького арсеналу у 2015 році у складі колекції художника та колекціонера Ігоря Диченка. Картина «Вулиця» Анатолія Сумара стала першим анімованим в додатку доповненої реальності твором з колекції Мистецького арсеналу у межах проєкту «Жива колекція».
Анатолій Сумар. Вулиця (1962)
Автор картини, Анатолій Сумар (1933-2006), жив і працював у Києві з 1948 по 2006 роки. Більшу частину живописних творів написав у період з 1957 по 1964 роки. Архітектор за освітою, Сумар не вважав себе професійним художником, але саме це дозволило йому займатися творчістю, не зважаючи на офіційний соцреалістичний канон. Натомість він спирався на європейський авангард початку ХХ століття (який міг бачити у музеях Москви та Петербурга, адже твори українського авангарду, сховані у спецфондах або знищені, не були для нього доступні). Ця авангардність не лишилась непоміченою — Сумара розкритикували як формаліста та абстракціоніста, після чого він на довгі роки перестав писати. Відкриття творчості художника сталося лише в 90-х роках минулого століття.
Анімована студією анімації Pause to Play картина «Вулиця» Анатолія Сумара. Створено в межах проєкту «Жива колекція»
Картина «Вулиця», або як її ще називають, «Золотоворітський сквер», належить до найпліднішого періоду творчості Анатолія Сумара. У цей час художник разом з дружиною, Астою Пеккер, живе та працює в будинку на Володимирській, навпроти Оперного театру. Завдяки дружині в квартирі панує особлива атмосфера: утворюється своєрідний салон (гурток однодумців, які збираються у приватному приміщенні і ведуть бесіди на обрану тематику. Найвідомішими були французькі салони 17-18 ст., що гуртувалися навколо відомих жінок-меценаток). Надзвичайна чутливість Сумара до вулиць та бульварів Києва (а ще Львова, Ялти та невеликих кримських містечок), терас, вікон та інтер’єрів можна пояснити його освітою архітектора – диплом про яку, насправді, так і не отримав.
Роботи художника часто називають абстрактними, однак, у них дуже чітко вирізняється реальність. У «Золотоворітському сквері», наприклад, чудово прочитуються вулиця і машини, зображені внизу праворуч. Особливістю цієї роботи є також і те, що художник використовує неґрунтоване полотно світло-брунатного кольору. До такого прийому художник неодноразово вдається в пізніх роботах 1990-х рр.
Цікаво, що у 2000-х рр. А. Сумар створив оновлену версію роботи, «Золотоворітський сквер-2». Фахівці називають її «цифровим аналогом» через особливу виписаність та нетипову для художника яскраву, дещо неонову, кольорову гаму.
Серія «Колір та музика»:
Через владну критику та багаторічну перерву у роботі, дослідники майже нічого не знали про серію робіт «Колір та музика». А.Сумар намагався перекласти музичні твори мовою живопису . У роботах серії він підпорядкував композиційну структуру твору музичній композиції. На жаль, ми не знаємо, які саме музичні твори перекладав у візуальний вимір художник (за словами його дружини, це були фуги Баха), адже ключ до прочитання було втрачено. З одного боку, роботи є чистою малярською формою, з іншого - не можна забувати про їхню музичну складову. Майстерність художника підкреслюють й суто технічні моменти: деякі кольороряди нараховують до 110 сегментів, що витримують свій ритм, передають настрій. Цікавим питанням без відповіді залишається й те, чи знав Анатолій Сумар про подібні експерименти київського архітектора Флоріана Юр’єва та його намагання поєднати світло, колір та музику в одному приміщенні.
Анатолій Сумар як сучасний пустельник:
В академічних статтях А. Сумара нерідко називають пустельником. Попри те, що дружина художника працювала редакторкою видавництва «Наукова думка» та запрошувала додому багато цікавих людей — наприклад, подружжя спілкувалося з художниками Тетяною Яблонською, Адою Рибачук, Володимиром Мельниченком — Анатолій Сумар, за спогадами оточення, був дуже закритою людиною, відлюдником. Саме ця відчуженість ставала одночасно запорукою індивідуальної свободи й вимагала суворої критики не тільки себе, а й оточення.
