#CекретиАрсеналу: архітектура виставок

Нещодавно ми розповідали про «Арсенал Cвітла» – проєкт професійного освітлення простору. Сьогодні мені б хотілося торкнутися ще однієї моєї улюбленої теми – теми простору і роботи з побудови архітектури виставки, праці з формою, об’ємом, світлом. Тобто речей, з одного боку, доволі абстрактних, а з іншого – дуже й дуже конкретних. Розповісти про те, як саме ми працюємо з колегами-кураторами і як приходимо до фінальних рішень – спільного архітектурного проєкту, який має допомогти глядачу зануритися в історію, про яку й розповідають куратори.

Але почну з особистого спогаду – колись давно, граючись зі своїм маленьким сином, я поставила на табурет миску з тістом. Він був заворожений цим новим досвідом: вимішувати, торкатися, занурювати ручки в цю в’язку масу. А мене вразило інше: набавившись із тістом, він зазирнув під табурет і намагався знизу подивитися на це тісто крізь миску й табурет. Він хотів пізнати цю магію з усіх боків. І дійсно, до певного моменту діти пізнають світ тактильно й об’ємами, шукають несвідомо всі його можливі характеристики, намагаються «описати» світ відносно себе. Але більшість з нас у 5-6 років починає готуватися до школи, і тоді ми переходимо з об’єму в площину – те, що раніше ми робили руками й розглядали з різних боків, переміщується на сторінку зошита й підручника, і людина повинна навчитися уявляти простір зовсім по-новому.

Вже трохи пізніше ми мусимо навчитися через формули уявляти певні фізичні або хімічні процеси, а тривимірну геометрію – у форматі 2D. «Нескінченна пряма перетинає нескінченну площину» – для більшості ці завдання без сенсу. Закінчивши школу, людина мислить переважно невеликими розірваними епізодами: прямокутний трикутник і коло ще якось даються, але піраміда й куля на похилій поверхні – уже ні; може зробити двовимірні знімки з різних боків, але скласти це в образ важко.

Іноді мені здається, що нездатність мислити об’ємами – це справжня суспільна проблема, бо таке мислення дозволяє відсторонитися від предмету, подивитися на нього з різних кутів зору, а крім того, побачити як взаємодіють у просторі кілька об’єктів, а відтак – і зміну та наслідки такої взаємодії в часі. Ось усі ці навички мені дуже потрібні, коли я працюю з простором виставки й розробляю архітектурні рішення.

Є ще один фактор, який визначальним чином впливає на уявлення людини про простір, а тому й на те, як вона робить виставку як автор чи спеціаліст, або бачить виставку як глядач. Це архітектура, яка нас оточує.

Як архітектура впливає й формує нас? Що ми бачимо, а головне, як це побачене сприймаємо? Я не буду писати про синьо-зелені облуплені під’їзди й МАФи, а також, як це середовище стало для багатьох із нас нормою. Але згадаю лекції про тотальну інсталяцію Іллі Кабакова. У вступі він описує своє бачення різниці у сприйнятті простору і предмету в західному й радянському суспільстві. У першому домінуюча роль належить об’єкту/предмету. Їх багато – вони функціональні, красиві, нові, заповнюють життя й «обліплюють душу». А простір є досить чистим, і функціонує так, аби не заважати/допомагати функціонувати предметам. На наших теренах все було інакше. «Якщо вони (речі) є, то всі вони старі й обшарпані, і брудні. Якщо це механізми, то вони не працюють, а існують як лом… це все схоже одне на інше… і все разом нагадує гору мотлоху приблизно одного і того ж кольору». Але простір тут є домінуючим. Людина в такому оточенні легко визначає задані простором правила поведінки: чи вона у сусіда, чи вдома, чи в начальника, чи в метро – «Кожне місце має своє виражене обличчя, свій образ, і всі вони достатньо агресивні».

Тепер давайте подивимося, що з огляду на такий досвід простору і предмета, відбувається у виставкових проєктах? Команда Арсеналу виступає і як автор, і як куратор проєктів, і як команда підтримки, коли ми запрошуємо зовнішнього куратора, і як команда експертів. І тут у нас є цілий набір різних спостережень. Поділюся власними.

Раніше я часто спостерігала як куратори або експозиціонери підходили окремо до кожного твору чи інсталяції, не помічаючи цілісність виставки як одного висловлювання. Кожен окремий артефакт був таким зрозумілим і цінним для куратора, що він забував – глядач губиться в цьому творчому хаосі й ніяк не вхоплює, про що вся ця виставка, про що автори говорять.

Мій досвід наполегливо підказує, що архітектура проєкту має свій сенс, вона допомагає нам чіткіше висловити думку, відійти від «текстової води», примушує розділяти потік прекрасного на речення, глави, а при цьому все ж таки поєднати епізоди в одне ціле висловлювання. Корбюзьє, наприклад, казав, що архітектура – це приведення до ладу тих проблем, які саме розглядаються.

Для Арсеналу робота з архітектором стала «приємною вимушеністю» через сам простір. Кожен з наших проєктів займає приблизно 4000 м. кв., а це більша площа ніж два поверхи експозицій Національного художнього музею України. І просто мало кураторів мають досвід роботи з такою кількістю метрів, і з таким специфічним простором, яким є будівля Арсеналу – це стара велична фортеця, а не затишний музей. Арсенал має дуже потужну архітектурну форму, яка домінує, сама по собі є яскравим і емоційним об’єктом, має різні фактури (цегла або пласкі стіни), плюс, звісно, ці магічні склепіння. Й усі зали високі й великі. Тому у роботі в проєктах ми завжди стикаємося з надзавданням: як вписати в цей виразний простір епізоди наших виставкових проєктів, як їх розділити і зробити так, аби вони не загубилися.

Ліве крило Мистецького арсеналу. Праве крило Мистецького арсеналу.
Фото Олександра Попенка

Тому в роботі з архітектурою ми з колегами виробили для себе кілька підходів.

Перший. Ми робимо «оболонку» виставки (за допомогою кольору або конструкцій/вітрин/перегородок) і використовуємо один наскрізний метод презентації артефактів. Це добре видно в таких проєктах як «Дивовижні історії Криму» (архітектор Олександр Бурлака) або «Революціонуймо» (studioBASAR, Румунія). Цей метод дає можливість виробити ідею презентації, ще не маючи фізично, «в руках», усіх артефактів, а спочатку лише їхній опис і розмір, а інколи навіть тільки тип об’єкта. Так буває, коли в роботі над виставкою бере участь багато кураторів і музеїв, які відповідають за різні сегменти або різні лінії наративу виставки. Тоді один куратор чи дослідник може знати «свої» об’єкти, але фізично не перебувати в одному місці з предметом. Або творча команда може перебувати на тому етапі, коли ще не прийнято рішення, який конкретно об’єкт із серії або типу буде показано у виставці. А описаний підхід дозволяє при цьому працювати з цілісністю експозиції. Так ми об’єднуємо в ціле всі елементи проєкту, підкреслюючи єдність. Цей спосіб чудово підходить для монографічних проєктів або опису одного великого явища.

Виставка «Революціонуймо». Фото Богдана Пошивайла

Інший метод, навпаки, кристалізує епізодність, особливо тоді, коли ми хочемо спеціально розбити проєкт на історії, і кожній дати свою характеристику (звісно вони все одно об’єднані темою). Такий метод будується саме навколо конкретного об’єкту, і вимагає інакшого алгоритму роботи. Тут гарним прикладами є проєкти «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» (архітектор Сергій Петлюк), «Чисте мистецтво» і «Уявний путівник. Японія» (архітектор обох проєктів – Олександр Бурлака). В останньому була закладена ідея подорожі «островами», тому такий принцип був ще й концептуально необхідним.

Виставка «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації». Фото Олександра Попенка

Щоразу, починаючи працювати над виставкою, ми описуємо архітекторці або архітектору, про що цей проєкт, що ми хочемо розповісти. Ми ніколи не даємо просто перелік артефактів. Бо робота архітектора – це також авторське висловлювання, яке допомагає кураторам. Мистецький арсенал працює саме з таким підходом, для нас архітектура виставки є одним з дороговказів для команди, за яким вона створює проєкт.

Після цих базових рішень настає черга вибору інструментів. Це справа дуже практична, прикладна, і вимагає доповнень до проєктної команди: тут вам потрібні інженери, спеціалісти із тендерних закупівель, фахівці з освітлення. І вони мають так само «горіти» проєктом, як і всі інші. Але про це вже наступного разу.