Серце земліВиставки

Серце землі

Серце землі
Мистецький Арсенал
вул. Лаврська, 10-12
Київ, Київська область 01010

Згадуючи давньогрецький міф про змагання богів за владу над Афінами, історик Тімоті Снайдер дотепно запитує: якщо афіняни обрали як дарунок оливу та засадили гаями свої землі, то звідки надходив хліб, який вони споживали з плодами? І відповідає: зерно походило з Північного Причорномор’я, із чорноземів поблизу Херсона та Миколаєва. Уявлення про українські землі як житницю континентів багатьом здавалися більше міфом, аніж історією. Однак російське вторгнення 24 лютого 2022 року висвітило його несподівану актуальність як елемента продовольчої безпеки світу. Оприявнилося й те, що їжа так само походить із землі, як газ і нафта, і її також можна використовувати як зброю. 

Організований брак харчів спричиняє політичний голод, а отже, є знаряддям контролю людей. Це історія трагічно знайома Україні, й саме вона забарвлює тло, на якому нині розгортається блокування Росією продовольчого обігу. Голодомор був і спробою винищення, і наслідком внутрішньої сталінської колонізації, яка призвела до подальших практик екологічного насильства. Кульмінацією стала Чорнобильська катастрофа. Радянська індустріалізація, в основі якої і лежало колоніальне мислення, руйнувала екосистему й посилювала відчуття загроженості, покинутості та зрадженості людей, які тут мешкали. «Кислотні» дощі в Чернівцях, кілометри спалених токсинами дерев під Стебником, тліючі терикони в Донецьку, розлита в повітрі радіація — все це дискурсивна реальність пізньорадянської України. Навіть вирощена їжа здавалася отруйною. Тому початок українського демократичного руху, як каже історик Сергій Плохій, спирався саме на відчуття катастрофічного екологічного насильства: і над землею, й над людиною.

Кураторський текст до виставки «Серце землі»

Задумуючи цю виставку, звертаючись до різних практик і рефлексій митців, ми прагнули тримати у фокусі цю історичну пам’ять. Для нас важив і трикутник відносин: земля — людина, якій дорога ця земля, — продовольство, народжене з їхньої взаємодії. Наша земля — що це за терени і що про них відомо з погляду продовольчої вагомості для світу? Як визискувані у період глобальної колоніальної трансформації території — надзвичайно впливові, але безсилі та позбавлені власного голосу — нині набувають агентності? Ідеться про  здатність діяти від свого імені й у своїх інтересах.

З початком повномасштабної війни ці багатьом незнані терени набули детальної виразності завдяки силі опору своїх людей. Назви тутешніх міст, містечок і сіл лунають на головних світових медіа-майданчиках; велику цінність мають місцеві кореспонденти; свої історії розповідають світові мільйони українців, які були змушеними залишити домівки. Завдяки опору впливовість міфологізованих земель і людей почала зближуватися з агентністю. Проте ми знову маємо справу із загрозою землі, життю і з потребою говорити про їжу, якої може забракнути. 

І є ще дещо, не помічене в українському інформаційному просторі до російського вторгнення, і воно глобальне, політичне та глибоко особисте водночас. Заблоковані порти, спалене зерно, розорена й отруєна земля в Україні як помах крилець метелика відчутні ще й далеко в інших місцях. Вони теж систематично зазнавали утисків і нині потерпають від наслідків індустріалізації, якої їхні люди не обирали. Їжа, крихкість людського тіла та стан землі знову зав’язуються в тугий вузол. Відчутною стала пов’язаність усього з усім: дуже різних земель і людей, які мало знали одне про одного, рослин і людей, землі та їжі й людини з нею. 

Думати про себе та спільноти людей, які історично жили на тих самих землях, підіймати голос і самостійно розповідати власну історію, оплакувати свій біль і сміятися з тисячі жартів, що народжуються щохвилини, — все це способи давати раду з насильством. І ще одним важливим способом є спроможність турбуватися. Наприклад, про заміновані поля, що потребують ретельного розмінування. Про людей, які заслуговують на безпечну працю на землі й на те, щоб не знати історій про загиблих від вибухів розтяжок. Про всіх, кому потрібна їжа і хто несе в собі спогад про голод. Про землю, яку більше не отруюють ані бомбами, ні бездумним виробництвом. Про вигнанців і їхні сади десь на південних українських теренах. Сади, занедбаність яких щохвилини озивається гострим болем. Турбуватися про нас усіх.

Виставка сучасного українського мистецтва «Серце землі» представить роботи (живопис, фотографія, відео, скульптура, графіка, інсталяція) 16 українських митців та мисткинь. Відвідувачі зможуть побачити роботи, створені протягом 2014–2022 років, а також ті, що були створені спеціально до виставки.

Виставка відкриє двері для відвідувачів у п’ятницю, 25 листопада 2022 року.

Команда

  • Кураторська група
    Ольга Жук
    Олеся Островська-Люта
    Анна Погрібна
    Наташа Чичасова

    Художниці і художники
    Катерина Алійник
    Олександр Бурлака
    Катя Бучацька
    Богдана Войтенко
    Ксенія Гнилицька
    Андрій Достлєв і Лія Достлєва
    Анна Звягінцева
    Нікіта Кадан
    Жанна Кадирова
    Алевтина Кахідзе
    Катерина Лисовенко
    Дарина Мамайсур
    Еліас Парвулеско
    Антон Саєнко
    Олена Турянська

  • Координація проєкту
    Андрій Мирошниченко
    Надія Червінська

    Технічний директор
    Сергій Діптан

    Графічний дизайн
    Костянтин Марценківський

    Освітня програма
    Ліана Комарденко
    Катерина Макарова
    Анастасія Яблонська

    Публічні комунікації
    Олександра Гаврилюк
    Марія Громова
    Анастасія Євсікова
    Олександр Попенко

  • Особлива подяка
    Ларіон Лозовий
    Дмитро Ларін і 60-та окрема піхотна Інгулецька бригада (60 ОПБр) — військове формування Корпусу резерву Збройних Сил України

    Фінансування виставки здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut


Архів