Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов

Мова, якою ми говоримо про війну, вимушено є мовою нестачі, екзистенційних проваль. Спершу ми шукали точні слова, та їх завжди було мізерно мало для складного, для неосяжного горя. А потім здавалося, що їх аж надто багато — однакових і змарнілих. Слова любові, слова, якими ми поділяємо біль. Тому і вчимося помічати в мові невимовне, говорити з увагою до тиші й інтонувати ту порожнечу, в якій може проявитися потрібний нам сенс. На просвіт, крізь діри й пустки — вловлювати важливі історії, що вислизають із майбутніх архівів і музеїв.

Цією виставкою художниця Олена Турянська дає нам опертя для роздумів про важливе питання, до якого неодмінно приходиш під час війни:

Як не дати зникнути собі як людині під тиском трагічних обставин?

Проєкт органічно проростає з її попередньої мистецької практики. Він розвиває характерні для її творчості теми пам’яті, взаємозв’язку простору й часу, пошуку рівноваги між зовнішнім і внутрішнім, — і водночас говорить про новий досвід останніх років, що його можна окреслити як (спів)переживання Історії.

Художниця вибудовує цілісний простір, де її власна пам’ять, спогади знайомих людей та їхній спосіб фіксації історій/історії складаються в розповідь. Вона передає сьогоднішній стан — страх, втому, втрату, травму — і зрештою віднайдення в собі сили жити й не забувати.

«Помирають люди, а не любов» — одне з головних послань проєкту.

У ньому йдеться про важливість цілісності історії, традиції, взаємозв’язків і водночас — себе, про відлуння особистісного в універсальному й навпаки.

Поняття ага́пе, що дало назву виставці, у давньогрецьких філософів позначає найвищу форму любові — безумовну та всеохопну, ширшу за персональну. Таку, яка радше втілюється як вольова, виникає не через раціональне оцінювання й надає цінності іншому через турботу про нього.

Етос, що пронизує цю форму любові й творчість Олени Турянської — це культура дару, тонке розуміння та оберігання вразливості кожного, чутливість до зникомого й відданість діалогу. Тому в певному сенсі ця виставка набуває форми «відкритої монографії», до формування якої мисткиня залучає важливих для неї авторів. Це — радше розмова чи «текст у процесі», ніж закарбований літопис людини і суспільства у війні.

Проєкт складається з робіт, створених переважно у 2023–2024 роках. Турянська вишивала, клеїла, різала й витинала під час і поміж повітряних тривог, із думками про друзів та знайомих на фронті й поблизу нього. Тому всі роботи пронизані дуже особистими переживаннями.

Кураторський текст до виставки «Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов»

Світло і його драматургія так само важливі для формування простору й сенсу, як і реальні речі: тіні промовисті, вони розкривають підтексти, яких не видно при прямому світлі. Художниця весь час наче балансує між життям і небуттям. Вона перетворює намацальне, живе й тактильне на знаки, тіні й шрами, а потім повертається до реальності в знайдених об’єктах, що несуть на собі очевидні відбитки часу. Саме ця мистецька оптика «колообертів» відображає щемкість любові, гостре відчуття можливості втрати того, що любиш. Це відчуття об’єднує кожну людину з іншими й підсвічує наше прагнення любити більше.

Турянська почала свій мистецький шлях у 1990-х із створення ікон на склі, а стала знаною завдяки переосмисленню витинанки. Тому вона добре знається на прозорості, тонкості й крихкості матеріалу. У цьому проєкті поруч із традиційними графічними матеріалами художниця використовує й немистецькі — будівельні (склошпалери, гумову фарбу тощо), пов’язані зі ще одним її фахом — дизайнерки інтер’єрів. Міцність матеріалів контрастує з непевністю пам’яті й спогадів, але вони буквально пов’язані з поняттями «відбудови» і «відновлення». Турянська продовжує життя буденних речей, що несуть у собі відбитки тілесності, реальної фізичної присутності, й перетворює їх на «оречевлену» поезію.

Формально твори Турянської є абстрагуванням різних рівнів — і пейзаж, що втрачає деталі в динаміці руху та зводиться до геометричних форм, і балістичні малюнки-схеми, й відбитки столу з майстерні. Реальність у цьому плинному стані постає тим, що в глибині нас, — сном, пам’яттю, видужуванням, поверненням до життя, пригадуванням. Ця реальність особистого розчиняється в потоці Історії, даючи сили жити у війні. Разом з тим це й досвід складання власної самості, власної історії як частини великої спільної Історії, де все взаємопов’язано.

Престур виставкою відбудеться у день відкриття, 24 жовтня, о 17:30.

Відвідати виставку можна буде з 24 жовтня 2024 до 2 лютого 2025 року.
Графік роботи: середа-неділя, з 12:00 до 19:00.

У день відкриття, 24 жовтня, виставка працюватиме з 18:30 до 21:00.

❗ Ми турбуємося про безпеку кожного, тому в разі оголошення повітряної тривоги виставка зачиняється. На цей час ви можете пройти в найближче укриття. Виставка почне працювати після закінчення повітряної тривоги.