Ефемероїди. ХХ століття у плакаті

Ефемероїди – вигадане фахівцями Музею дизайну в Цюріху визначення, як найкраще передає сутність плакату – як швидкоплинність фізичного існування цього клаптику паперу, так і мінливість  ідей та стереотипів, що створені за його допомогою. Плакат як візуальне повідомлення, що має нав’язувати конкретний висновок та спонукати до дій, через свою оригінальну графічну форму відображає специфіку конкретної історичної ситуації. Така особливість поєднує його суспільну значущість з формальними якостями та створює феномен, коли історичний документ є одночасно мистецьким витвором, і навпаки.

Історія ХХ ст. багата подіями, які сформували сучасний світ: дві світові війни, виникнення тоталітарних режимів, розпад колоніальних імперій і становлення нових незалежних держав. Зелена революція в 40-70-тих роках ХХ ст. разом із успіхами медицини призвели до швидкого зростання населення Землі та тривалості життя людини. ХХ ст. — ера технологічної революції і низки проривних винаходів, що визначило перехід від індустріального до інформаційного суспільства. Водночас межа ХХ і ХХІ століть стала часом загострення глобальних проблем людства: перенаселення, вичерпання ресурсів, деградація довкілля.  Всі ці зміни знайшли своє відображення у плакаті як особливому виді графічного мистецтва, який завжди виконував роль комунікатора великої виразної сили. У плакатах – історія епохи, її важливі події та ідеологічні акценти.

Проект «Ефемероїди. ХХ століття у плакаті» має на меті простежити механізми формування шаблонів сприйняття через ретроспективу історії мистецтва плакату; продемонструвати інструментарій впливу на масову свідомість та маніпуляцію нею з боку держави, політичних партій, комерційних компаній.

Драматургія проекту вибудовується навколо трьох сегментів, що базуються на історичній конкретиці та визначаються дефініціями «Війна», «Тоталітаризм», «Людина».

ВІЙНА
Упродовж ХХ ст. система міжнародних відносин  двічі зазнавала кардинальних зрушень внаслідок світових воєн та виснажливої «холодної війни». У той же час  з 1945 по 2003 рр. у світі було зафіксовано понад 470 воєнних конфліктів, які забрали  життя понад 30 млн. осіб. Практично перманентне військове протистояння потребувало створення потужної системи пропаганди. Саме під час Першої світової війни Едвард Бернейс започаткував таємну акцію з метою формування громадської думки на користь відправлення американських військових у Європу, перетворивши рекламу на потужний інструмент політичної маніпуляції.

Невід’ємною частиною пропагандистської системи був агітаційний плакат, який закликав вступати до лав війська, допомагати армії та пораненим тощо. Проте головним завданням пропаганди було нав’язування візуального образу ворога, на противагу якому створювалась постать воїна-рятівника. При цьому стилістично та сюжетно плакати, що походили із різних таборів, є майже тотожними.

ТОТАЛІТАРИЗМ  
Плакат як відображення особливих зав’язків між людиною і владою, що складається в авторитарних режимах. Характерним для усіх тоталітарних соціальних систем, що виникають в Європі, починаючи з 1930-х років – домінування «людини маси», що є результатом «гіпердемократії», нехтування правами меншості. Її основні риси – пересічність, як усвідомлена даність. Людина розчиняється у натовпі і беззастережно віддає свої права відповідальність державі, отримуючи політичний спосіб організації суспільного життя з всеосяжним контролем з боку влади над суспільством і особистістю, підпорядкуванням усієї суспільної системи колективним цілям і офіційній ідеології. Звідси наскрізні візуальні образи – людина-функція («будівник комунізму», воїн тощо), безкінечний ряд зображень «мудрого керманича». Формується певний візуальний шаблон, спільний для усіх тоталітарних режимів – ідеальний герой (героїня), вождь, який закликає до мети.  

ЛЮДИНА  
«Art de vivre! /Мистецтво жити»,  «Аrt de la survie! /Мистецтво вижити» – це відоме мотто має в концепції проекту подвійний сенс. Первісний − деякою мірою легковажний, що стосується образу життя, коли цінуються його принади. Власне «мистецтво жити» було поштовхом до виникнення плакату як жанру спочатку у вигляді реклами видовищ, вишуканих напоїв та їжі, одягу, машин тощо. Ще наприкінці 1860-х років французький сценограф Жюль Шере сформулював візію рекламного плакату, що дотепер використовується у  маркетингових технологіях. Економічна реклама програмує масові смаки і попит, маніпулюючи свідомістю споживача через емоції, що викликані яскравою мистецькою візуалізацією. Проте упродовж ХХ ст.  за умов глобальних гуманітарних та екологічних загроз, демографічних та соціальних проблем  «мистецтво жити» набуло  метафоричного сенсу і було перефразовано на «мистецтво виживати», що відображено у розвитку соціального плакату, який пропагує базові суспільні цінності, відбиває всебічні прояви особистості, специфіку соціальних відносин.