Олександр Гнилицький. Реальність ілюзіїВиставки

Олександр Гнилицький. Реальність ілюзії

Олександр Гнилицький заявив про себе наприкінці 80-х, коли в українське мистецтво прийшло покоління «нової хвилі». Воно в корені змінило його хід, вирвавши з нормативної, зідеологізованої аномалії і направивши в русло актуального розвитку, співвіднесеного із загальним художнім контекстом. Протягом свого творчого шляху, окрім головної ідеї – живопису, автор звертався до найрізноманітніших видів, жанрів і технік, котрими сповна оперувала сучасна йому візуальна практика. Знімав відео, малював графіку, створював інсталяції, кінетичну скульптуру, анаморфози, зоотропи, опуси в руслі парадоксального дизайну, показував віджейські перфоманси…

Гнилицький був найменш передбачуваним художником в українському арт-процесі – мінливий, ірраціональний спосіб існування спровокував невизначеність, розмитість характеристик. Звідси стратегія його шляху – постійно мімікрувати, вислизати, перевтілюватись. Ще в ранній, трансавангардний період його живопис зазнав кілька модифікацій: «кучерявий стиль», зелений «живопис хвиль», чорно-білий гризайль, «дитячий дискурс»… Іронія свідомо заниженої, інфантильної авторської позиції, типовий для епохи постмодерну деконструктивний (такий, що змішує сенси) метод тлумачення цитат мистецтва, артистично легка недбалість письма лежить в основі таких, наприклад, картин Гнилицького на рубежі   80-х і 90-х, як «Зефірчик», де використовується пейзаж Моне, і «Інфанти», навіяної творчістю Веласкеса і Далі. Саме цей автор опинився в числі перших українських художників, які звернулися до відео. На початку 90-х він екранізував власну поему-акцію «Спляча красуня в скляній труні», де Морфей, Ерос і Танатос злилися воєдино в мало не декадансному таїнстві. Надалі медійний вектор, дуже вагомо представлений на виставці, автор активно розвиває в дуеті з Лесею Заєць в якості «Інституції нестабільних думок». У своїх програмних проектах, серед яких «Візуальний вініл», «Кімната», «Медіакомфорт», дует знаходить оригінальну технологію балансування між реальним і синтезованим світами. Їх дії можна назвати «кінематографічної медитацією», в результаті якої звичайнісінька реальність несподівано повертається своєю психоделічною стороною. Створюється цей світ за принципом медіагібридів – виявляючи кордони видів (живопис / медіа), вмить стерти їх, розмити ці тонкі плівки ілюзій. Знову поставити питання – наскільки тлінні і тілесні в порівнянні між собою різні носії інформації. Але головне тут – не технічна сторона, а новий, незнайомий «агрегатний стан» і ритми: кожен предмет живе у свій час і має свій пульс.

Один із напрямків творчості Гнилицького – особливий різновид «муляжної скульптури», створення кінетичних об’єктів у дусі неодадаїзму. В механіці скульптурної групи «Покажи своє» автор оголює ідею бажання як ще несформованого відчуття і конфлікт між «мертвою», ляльковою технологією і «анімованою» плоттю.

В нульові роки художник, окрім роботи з медіа, з одного боку, знову віддає перевагу сюжетному живопису, перекодовуючи міфологеми персонажів культових мультфільмів, телесеріалів, казок і легенд (Чебурашка і Крокодил Гена, Штірліц і Мюллер, Фантомас, Кощій, Русалка…), з іншого – «іконізує» дрібні побутові предмети – склянки, унітази, тенісні м’ячі, платівки – збільшуючи їх до несусвітних розмірів і перетворюючи магічним ілюзіонізмом начебто реалістичного письма в дивні, загадкові і незбагненні «речі-в-собі».

Вся ця різноликість в її хронологічній протяжності і постає перед глядачем на великій виставці в Мистецькому Арсеналі. Але вона не будується як просто підсумкова ретроспекція. По-перше, у неї є певний концептуальний стрижень, котрий винесений в заголовок виставки – реальність та ілюзійність світу в їх взаємоперетворенні і взаємопроникненні. Саме він, цей стрижень, поєднує все це несповідиме і дивовижне різноманіття у цілісний – особливий і неповторний – художній світ Олександра Гнилицького. По-друге, його творчий шлях зображений не в лінійній, а в смисловій формі – виставка розщеплюється як пазл, породжуючи на очах глядача складний «експозиційний спектакль», де окремі фрагменти, цикли, вузли і сенси цього пазла, складаючись і переплітаючись в несподіваній логіці, сприяють інтенсивному і хвилюючому переживанню естетичного досвіду у всьому його різнобарв’ї.

Команда

  • Куратори проекту

    Олександр Соловйов

    Соломія Савчук

Партнери


Архів

YouTube video