#CекретиАрсеналу: архітектура виставки як окреме висловлювання

Давайте повернемося до твердження Корбюзьє, що архітектура – це приведення до ладу тих проблем, які саме розглядаються.

Які проблеми ми розглядаємо й як приводимо їх до ладу. Виставковий проєкт – це авторське кураторське висловлювання. Куратор знає, що саме хоче сказати. Він також знає, які твори й у якій послідовності ми побачимо. 

Отже, що нам треба «впорядкувати»: твори, світло, колір, повітря, дроти, звук, стіни. Знайти з куратором якнайкращі способи презентації ідеї, допомогти глядачеві отримати об’ємний досвід відвідування, враховуючи особливості візитера. Ці задачі переплетені, їх неможливо розсортувати й виконувати кожну окремо. Аби дати з цим раду, нам потрібно постійно змінювати кут зору – від роздивляння під мікроскопом до погляду на Землю з космосу.

Твори – це різні медіа, кожне з яких має свою специфіку для презентації й потребує певних технічних/просторових рішень. Для відеопроєкцій нам необхідні темні кімнати, сюди має потрапляти мінімум світла; поруч з такою роботою не бажано вішати інші твори, які потребують зовнішнього освітлення. Звукові інсталяції вимагають тихих просторів, звук від однієї інсталяції не має зливатися зі звуком іншої; іноді ми стелимо на підлогу ковролін, який дозволяє приховати відлуння кроків по наших бетонних підлогах, а іноді пропонуємо навушники. Останнє залежить від художньої роботи й автора, від того, як він чи вона уявляв/ла звук у роботі.

Одні роботи потребують багато світла, інші – навпаки. Розмірковуючи, як їх поєднати, ми завжди перевіряємо себе, чи можливо виконати всі ці технічні вимоги, а якщо ні, то які є інші рішення й компроміси.

Інсталяція останньої зали виставки «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» (ліворуч), частина експозиції виставки «СПЕЦВАНТАЖ!». Фото: Олександр Попенко, Дмитро Бабенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Світло. О, так, ця тема мене найбільше хвилює. Його неможливо торкнутися, але світло може чинити фізичні перепони, збільшувати й зменшувати простір, керувати швидкістю пересування глядача, вести його за визначеним сценарієм. Воно може змінити або знищити твір. Якщо використати занадто яскраве світло, або навіть з UFспектром – робота може змінити фізично колір, тому, наприклад, особливо до освітлення графіки ставляться дуже обережно. Є прожектори, якими можна підсвітити роботу рівно по контуру. Зараз багато хто захоплюється таким ефектом. Ми використовуємо це, скажімо, коли треба з фото «зробити» лайт-бокс. Але я би пропонувала дуже обережно задіювати їх для живопису: це візуально змінює кольори, автор точно не бачив їх такими, таке освітлення може перетворити картину на «плазму», та чи цього хотів її автор?

Експозиції виставок «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» (ліворуч)
та «Олег Голосій. Живопис нон-стоп».
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Як і світло, колір нам допомагає ділити, направляти, об’єднувати роботи або відділяти. У виставці «Відбиток» куратори в кожній залі хотіли виділити «спецтему», яка розкриває або доповнює основний наратив. Архітекторка цього проєкту Лєра Гуєвська запропонувала один хід для всіх залів: для цих груп ми фарбуємо частину стін у певний колір, у кожний залі в той самий. Це єдиний кольоровий акцент і тому глядач легко розуміє логіку презентації в такій спосіб.

Частина експозиції виставки «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть».
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Мені завжди цікаво працювати з архітекторами наших проєктів. Вони якось можуть відірватися від об’єкта й подивитися ніби з боку. Вони мають повагу до простору Арсеналу й розуміння, що його неможливо перебороти.

Керівниця відділу дизайну та експозиційної роботи Лєра Гуєвська (ліворуч) та
заступниця директорки з виставкової та музейної діяльності Юлія Ваганова (праворуч).
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Глядач. Ми для нього все це робимо. І ми не керуємося принципом «як схоче – так і зрозуміє». Його взаємодія з твором – є фінальною метою. Арсенал працює для всіх глядачів: високих і низеньких, дітлахів і сеньйорів, професійної аудиторії, а також для тих, хто має порушення зору чи обмежену мобільність. Ми думаємо про їхній емоційний досвід, який складається з фізичного зокрема. Аби оглянути проєкт ви проходите пару тисяч кроків. Вам треба перепочити дорогою? Ви на виставці з немовлям і несете його на руках весь цей час? Це також частина досвіду, який ми вписуємо в проєкт. А крім того працює команда на чолі з Юлією Коломак, яка допомагає продумати й організувати цей досвід відвідувачів.

Досвід відвідування виставок «Кирил Проценко.Палкий» (ліворуч) та
«Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» (праворуч) з немовлятами.
Фото: Богдан Пошивайло, Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Що ще нам допомагає? Ми користуємося різними програмами, які дають можливість побудувати простір у 3D і наповнити його віртуальними предметами й кольорами. Це насправді спрощує роботу, але дає й нові виклики. Архітектори й ми самі, користуючись такими програмами, іноді забуваємо про земне тяжіння, опір матеріалів, закони важелів тощо. Все ж таки, коли ви не знаєте простір, важко віртуально уявити масштаб, відчути повітря, колір і світло. Ми себе постійно перевіряємо, гуляючи залами, і робимо польові експерименти. Іноді разом з авторами робіт. Так було під час підготовки проєкту «Дивовижні історії Криму». Ми запросили художницю Марію Куликівську, яка зробила для цієї виставки велику інсталяцію. Це було повторення Керченського півострова, звідки сама Марія, і фігури – зліпки з її тіла, які поставали як античні каріатиди в просторі. Інсталяція мала площу 150 кв. м. і кілька рівнів, посередині інстальовані скульптури, які треба було встановити відразу, перед тим, як ми почали нарощувати «півострів» у висоту. Разом із Марією й колегами ми стали живими експонатами – зімітували розміщення скульптур, визначили найкращий варіант і зафіксували.

Процес створення роботи «Зоряний пил» (зверху вниз): макет роботи, створений його авторкою Марією Куліковською; «перевірка» ідеї в просторі, фото Юлії Ваганової; проміжний етап створення інсталяції, фото Юлії Ваганової.

Робота «Зоряний пил» в експозиції виставки «Дивовижні історії Криму».
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал.

Далі ми утворюємо невелику групу, в яку входить архітектор, куратор, технічний директор. Роль останнього неоціненна, це та людина, яка може перевести архітектуру в практичну площину. У нашій команді є справді найкращий професіонал у цій сфері – це Сергій Діптан. Ви ж розумієте, що вертикальна стійка сама собою не буде стояти, а якщо її кріпити, то виникає питання – як і де саме можна це зробити без втручання в історичні склепіння. Або як закріпити старий сувій аби він не скручувався. Іноді «додаткових засобів» – підпорок, мотузок та іншого треба так багато, що це просто ламає всю ідею експонування. Це момент складний, але треба відмовитися й почати наново. Іноді таке буває, коли половина архітектури вже продумана. Наприклад, у проєкті «Дивовижні історії Криму» спочатку була ідея ділити простір похилими 4-5-метровими площинами. Ми всі закохалися в це рішення. 

Первинний план виставки «Дивовижні історії Криму». Макет Олександра Бурлаки.

Перевірка ідеї у просторі. Фото Сергія Діптана

Нам знадобилося кілька тижнів, щоб спуститися з неба на землю й зрозуміти, що не зможемо зробити це технічно. Але Олександр Бурлака знайшов інше рішення, яке передавало так само наші ідеї.

Трансформована ідея архітектурного рішення. Макет Олександра Бурлаки.

Експозиція виставки «Дивовижні історії Криму».
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал.

Усі ці процеси забирають дуже багато часу, а крім того реалізація готових ідей вимагає додаткового часу як на виробництво, так і на дотримання всіх процедур закупівлі, наприклад, тендерів на кілька тижнів. Ці процеси уповільнюють, але дуже добре структурують, роботу. Ми маємо детально прописати технічне завдання, описати (а перед тим проаналізувати) матеріали, які будуть використані, кольори, конструкції. Ми не можемо за ніч повісити роботи й розставити об’єкти, це фізично неможливо і неправильно з погляду безпеки.

Монтаж виставки «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть».
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Ми часто дивимося на роботу інших музеїв у світі, аналізуємо всередині команди вдалі й не дуже приклади архітектурних рішень. Звісно, переглядаємо Pinterest. Тут можу сказати про не дуже позитивний тренд серед деяких музеїв: копіювання конкретних рішень часто є невдалим і нагадує вирізки з журналів. Так трапляється, коли копіюється форма, і коли вона домінує або заміщує ідею проєкту. Хоча селфі й фото виходять вражаючими.

Намагаємося обирати кілька «інструментів», не використовувати всі в усіх їхніх можливостях, бо головним залишається твір.

Звісно, є проблеми, які ми не в змозі вирішити на цьому етапі. Наприклад, взимку у нас працюють досить гучні обігрівачі повітря, поки вся система не буде перероблена – це буде з нами. Або наші висячі дроти, з ними та ж історія, що і з опалюванням. Хоча знов-таки через світло ми трохи мінімізуємо цю проблему, переводячи увагу глядачів.

Вітер. На кількох недореставрованих поверхах Арсеналу (загальна площа понад 50 тис. кв.м.) існує купа шпаринок. В який момент всі вони раптом входять в унісон – нам невідомо. Штори, які розділяють зали, висять спокійно, аж раптом перетворюються на прапори. Коли ми знімали дроном простір усередині, у деяких місцях його закручувало через незрозумілі повітряні потоки, хоча протягу не відчувалося. Музикантам дуже складно зрозуміти як звукові хвилі перекочуються простором, де і чому виникає раптовий повітряний вир. Цей «архітектурний» інструмент ми не опанували і, напевно, залишимо як містичний досвід.

Експозиційні рішення на виставках «Олег Голосій. Живопис нон-стоп» та «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації».
Фото: Олександр Попенко © ДП НКММК Мистецький арсенал

Важко пам’ятати про денне світло, звук, вітер, взаємодію одного й іншого. Але так ми потроху вчимося опановувати світ об’ємно.