Анатоль Петрицький. Ескіз костюма воїна до балету «Нур і Анітра» (1923)
Перед вами Ескіз костюма воїна до балету «Нур і Анітра». Його автор — Анатоль Петрицький — представник українського авангарду, якому вдалося поєднати ролі сценографа та живописця. Однак сам Петрицький часто журився, що робота художника-сценографа не ціниться — сотні ескізів знищуються. «Великий твір живопису і великий твір в театрі – це рівнозначні речі», – був переконаний художник.
Ескіз костюма воїна Анатоля Петрицького (1923)
І хоч сьогодні ім’я Анатоля Петрицького найбільше асоціюють зі сценою, його спадщина має й живописні твори, які за життя художника виставлялись на великих виставках у Західній Європі, зокрема і на Венеційському бієнале 1930-го року. Визначною є серія зі ста живописних портретів українських митців, серед яких Павло Тичина, Михайло Семенко, Іван Дніпровський, Павло Усенко, Тадеуш Доленга-Мостович, режисер Василь Василько. Лише 19 портретів «пережили» боротьбу комуністичного режиму з «формалізмом».
Як сценограф, Петрицький розкрився у співпраці з Лесем Курбасом в Молодому театрі в Києві в кінці 1910-х рр. Вони познайомилися в київському кафе Х.Л.А.М., яке в той час було місцем тяжіння неординарних, талановитих особистостей. Петрицький та Курбас близько товаришували, але й багато сперечалися щодо поглядів на життя й мистецтво. У серії портретів, створених Петрицьким, зберігся один, присвячений Курбасу. В оточенні книг, режисер зображений сумним і замріяним, наче його справжні друзі – книги.
Після успішного дебюту в Молодому театрі Києва, Анатоль Петрицький працює з майже всім тогочасним репертуаром театру як оформлювач сцени та костюмів. Пізніше він працював в багатьох театрах Києва та Харкова, Москви, отримував запрошення залишитися в Большому театрі, однак відмовився.
Ескіз з колекції Мистецького арсеналу був створений Анатолєм Петрицьким в Москві в 1923 р. до вистави «Нур і Анітра» від «Балету Мордкіна». Усі напрацювання до вистави розроблялися ще в той період, коли політична ситуація в Радянському Союзі дозволяла експериментувати та показувати зі сцени витвори фантазії художника й режисера без цензури.
Зображена в профіль постать молодого воїна в білому вбранні є надзвичайно динамічною, навіть напруженою. На голові – убір, схожий на ківер, який ніби рухається зліва направо. Важливі атрибути костюму: тонкий спис, чорний з білою та червоною смужками щит.
Виразно проступає авангардність малюнку — фігура чоловіка складається зі, здавалося б, окремих геометричних форм: трикутників, трапецій, кіл – але не виглядає роздробленою. Композиція лишається єдиною та завершеною, а людина – абсолютно впізнаваною. Петрицький наче руйнує звичний образ і наново збирає його з уламків.
Анімований студією анімації Pause to Play Ескіз костюма воїна Анатоля Петрицького.
Створено в межах проєкту «Жива колекція»
Як у цій, так і в інших роботах Петрицького проступає любов до колористики, площинності. Багато хто згадує, як вільно художник працював з лінією, яка наче сама йшла в потрібному напрямку; часто навіть не готував ескізів, а одразу переходив до роботи з матеріалами, чистового оформлення декорацій. Можливо, ці вміння – результат ранніх впливів на художника. Юнаком він захоплювався роботами Тіціана, пізніше занурився у вивчення українських народних мотивів; піддався впливу суспільної дискусії щодо імпресіоністів. Петрицький критикував реалістів, передвижництво, сухий академізм Київського художнього училища (де постійно намагався бунтувати й, зрештою, з якого був виключений). Але там він встиг повчитися у найкращих майстрів закладу: Мурашка, братів Кричевських, Бойчука та Екстер.
Попри успіх та визнання, шлях Анатоля Петрицького до живопису і, зрештою, до театру був доволі звивистим. Він пролягав через Київський пансіон дітей залізничників, куди хлопця віддав батько через відсутність інших варіантів. Окрім професії залізничника, юному Анатолю годі було й сподіватися на щось краще. Однак саме в цей час проявляється його цікавість до театру. У пансіоні Анатоль організував власний театр, де виконував роль режисера, актора і художника, домовлявся з адміністрацією про вистави. Хоча у пансіоні він отримував лише трійки з малювання, але, після закінчення, замість роботи на київській залізниці чи акторського факультету, Петрицький вступив до Київського художнього училища.
Усю творчість художника можна умовно поділити на два періоди. Перший, типово авангардистський, був часом пошуків і розширення горизонтів. Другий став, навпаки періодом обмеження та пристосування до комуністичного режиму після звинувачень у формалізмі. Така зміна була буквально життєво необхідною, адже у 1937 році Петрицький опинився на межі розстрілу. Порятунком стало його всесвітнє визнання.