Історія Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал»

АРСЕНАЛ (франц. arsenal) – підприємство для ремонту, виготовлення та  зберігання зброї.

«Мистецький Арсенал» – масштабний культурологічний проект національного та міжнародного значення, метою якого є створення кварталу культури в історичному центрі Києва.

Загальна площа Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» – 9,8 га. Експозиційна площа будівлі Старого Арсеналу – 56 тис. кв. м.

Будівля Старого Арсеналу – історико-архітектурна пам’ятка державного значення на заповідній території Старої Києво-Печерської фортеці. Зведена у 1784-1801 рр. за проектом генерал-поручика артилерії  Івана Меллера. Старий Арсенал – це перша споруда в Києві, виконана у стилі класицизму, зведена з жовтої київської цегли без застосування зовнішнього тинькування. Дякуючи властивостям місцевої глини, тутешня цегла набувала жовто-бурштинового відтінку, що дало підстави сучасниками називати  Арсенал порцеляновим.

Упродовж 2005-2009 рр. співробітниками Інституту археології НАН України в межах «Мистецького Арсеналу» провадились масштабні археологічні дослідження. На площі близько 30 200 кв. м були зафіксовані три хронологічні компоненти, що співвідносяться з етапами розвитку даної території:

  • об’єкти Печерського містечка до початку XVII ст.;
  • комплекс господарсько-побутових та культових будівель Вознесенського монастиря XVII ст.;
  • різноманітні сліди діяльності артилерійського двору та власне Арсеналу XVIIІ-ХХ ст.

Археологи  дослідили понад 220 господарсько-побутових комплексів (житлові будівлі, господарські споруди та ями), а також понад 250 поховань. Загальна кількість археологічних знахідок складає понад 23 500 одиниць.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

  • Указ Президента України від 15.12.2000 р. № 1343 “Про заходи щодо відзначення вступу України у третє тисячоліття”;
  • Указ Президента України «Питання створення культурно-мистецького та музейного комплексу Мистецький арсенал» від 22 травня 2006  р. № 415/2006;
  • Розпорядження Кабінету міністрів України «Про створення культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» № 49-р від 3 березня 2005 р.;
  • Указ Президента України «Про надання культурно-мистецькому та музейному  комплексу “Мистецький арсенал” статусу національного» від 3 лютого 2010  р. № 94/2010.

Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал» розташований у самому серці Печерська – однієї з трьох історичних частин Києва, назва якої походить від старослов’янського «печера». Його історія має глибоке коріння, що сягає часів виникнення Свято-Успенського монастиря та подальшого розвитку довкола нього Печерського містечка і фортеці.

У 1051 р. чернець Антоній заснував тут печерний монастир. У 1073 р. був закладений наземний храм Успіня Пресвятої Богородиці, навколо якого впродовж століть сформувався архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври.

Невдовзі поблизу обителі виникло поселення, спосіб життя мешканців якого  був тісно пов’язаний з потребами монастиря. У ХІV-XVII ст. ця частина району, яку стали називати Печерським містечком, мала розгалужену систему дерев’яних укріплень і фактично була великою фортецею.

Місцевість навпроти Києво-Печерського монастиря, де сьогодні розміщено корпус Старого Арсеналу, певний час залишалась незаселеною. Але десь на початку ХVІІ ст. тут виник Вознесенський дівочий монастир, перша письмова згадка про який відноситься до 1619 р. Він був оточений дерев’яною огорожею, за якою знаходились дерев’яна церква, дзвіниця, келії, студня.

Гійом де Боплан у 1640 р. зазначав, що в обителі мешкало до сотні черниць. Павло Алеппський повідомляв, що більшість із них належить до шляхетних родин, а ігуменя Магдалена Белецька є родичкою польського короля. Цей же автор писав, що всі черниці добре освічені – не лише вміють читати, але й знаються на філософії та літературі. Вознесенський монастир був значним культурним та духовним осередком. Тут знаходилась найвідоміша в Україні гаптарська майстерня, вироби якої вирізнялися вишуканим смаком і тому користувалися попитом як у духівництва, так і у тогочасних модниць.

У 1688-1707 рр. ігуменею монастиря була Марія Мазепина (у схимі – Марія Магдалина). Завдяки меценатству її сина гетьмана Івана Мазепи Вознесенський монастир досяг справжнього розквіту.

Коштом Марії Магдалини у 1701-1705 рр. замість дерев’яної Вознесенської церкви зводиться величний кам’яний п’ятиглавий собор з трьома престолами та дзвіниця, а також церква Покрови Богородиці. З початком розбудови Києво-Печерської фортеці Вознесенський монастир було скасовано, черниць упродовж 1711-1712 рр. переведено до Флорівського монастиря на Подолі.    Проте обидва храми  надалі діяли як парафіяльні і були розібрані у 1798 р. під час будівництва Арсеналу.

Вже в наш час археологічними розкопками у середині внутрішнього двору Старого Арсеналу було виявлено залишки фундаментів кам’яної Вознесенської церкви та значний поховальний комплекс. До 1711 р. цвинтар функціонував як монастирський, упродовж XVIIІ ст. – як приходський. Ідентифіковане поховання цивільного губернатора генерал-майора Семена Івановича Сукіна (помер у 1740 р.), надгробок якого виявлено під час досліджень фундаментів церкви.

Археологами також знайдено різноманітні речові матеріали: глиняний посуд, архітектурно-декоративні вироби, знахідки гутного скла, монети польсько-литовської, прибалтійсько-шведської та російської чеканки від ХV до ХІХ ст. До числа непересічних знахідок відносяться чотири кістяні шахові фігурки ХV-ХVІ ст., а цілісна колекція керамічних виробів  ХVІ-ХVІІ ст. не має аналогів в Європі.

У ХVІІ ст. посилився акцент на розвиткові оборонної складової Печерська: в 1679 р. (період війни з османською Туреччиною) козацькі війська під проводом гетьмана Івана Самойловича зміцнили містечко ровами й валами. 15 серпня 1706 р. тут у присутності російського імператора Петра І була закладена Печерська цитадель. Фортифікаційні укріплення, що охоплювали території Києво-Печерської лаври та Вознесенського монастиря, церкви Феодосія Печерського та Спаса на Берестові, зводились силами козацьких полків під наглядом гетьмана Івана Мазепи. Як свідчить літописець, «самому Мазепі была скорбь не малая», оскільки доводилось руйнувати святиню, яку так турботливо плекала його матір. Сама Марія Магдалина померла наприкінці 1707 р. Існує версія, що її було поховано на кладовищі Вознесенського монастиря. Проте це здається малоймовірним, оскільки вже було відомо про переведення черниць на Поділ. Дослідниця О.В.Сіткарьова найбільш вірогідним місцем вічного спочинку матері гетьмана вважає Києво-Печерську лавру.

У 1711 р. в щойно зведену фортецю перемістили адміністративні установи і визначили в ній місцеперебування київського губернатора. Основою фортеці стали вже існуючі укріплення з розвиненим монастирським господарством, складами для провіанту, розвиненою мережею колодязів. Територію колишнього Вознесенського монастиря, поруч із його збереженими храмами, пристосовано під потреби військового відомства: тут розміщено цейхгауз для зберігання інженерного спорядження, а пізніше споруджено великий пороховий льох. З 1734 р. колишня територія Києво-Печерського Вознесенського монастиря вже перебувала у віданні артилерійського відомства.

У другій половині XVIII століття безпосередня військова загроза Києву відпала, однак наявність потужних укріплень і його важливе стратегічне значення обумовило рішення про перетворення міста у велику тилову базу на південно-західному напрямку. Указ про спорудження у Києві великого «магазейна», тобто Арсеналу – майстерень для виготовлення боєприпасів і окремих деталей для гармат, їх складання і ремонту – був підписаний імператрицею Єлизаветою Петрівною у 1750 р. Та втілення його в життя розтяглось на кілька десятиліть. Перше дерев’яне приміщення «магазейна» було споруджено у 1750-1763 рр. Наступного року Арсенал почав діяти як промислове підприємство, що займалося виготовленням «з артилерії всякого необхідного приладдя».

Черговий указ щодо Арсеналу був підписаний вже Катериною  ІІ у травні 1783 р. Кошторис споруди, що мала бути зведена за шість років, мав скласти 300 тисяч рублів.  Перший «правильний план» цегляної будівлі Арсеналу був складений у вересні того самого року генералом-поручиком артилерії інженером Іваном Меллером. Розпочаті невдовзі військовим інженером Карлом де Шардоном роботи  було завершено київським купцем Михайлом Григоренком лише у 1801 р.  25 травня 1803 Арсенал було передано до військового відомства під  командування генерала-майора артилерії Полєтаєва.

Будівля Арсеналу у плані прямокутна (168 x 135 м) із заокругленим наріжжям, має внутрішнє подвір’я з чотирма брамами, що розташовані по осі фасадів. Стіни, завтовшки близько 2 метрів, та склепіння складено з київської цегли. Сучасники називали Арсенал “порцеляновим” через те, що характерною ознакою цеглин був їх світло-жовтий колір, що дозволяв використовувати їх як фасадний матеріал, без тиньку. Саме при будівництві Арсеналу було покладено початок виготовлення та використання такої цегли. Князь І.Долгоруков писав: «Подивимося пильніше на арсенал: він вартує нашої уваги. Споруда прекрасна, побудована з тутешньої цегли, яка не соромлива, і навіть від  вогню не червоніє; жовта глина, яка видобувається у Київській губернії, завжди зберігає у ньому свій колір, так що стіни  Арсеналу здаються схожими на фаянс. Він не штукатурений, тільки вичищений, щоб блідість жовтизни не губилася».

Виробничі приміщення Арсеналу розміщувалися таким чином: на першому поверсі – майстерні, вартівня та команда чергового офіцера, на другому – майстерні, канцелярія управління, контора, креслярня. Тут виробляли і ремонтували гармати (єдинороги, мортири), спорядження до них, лафети, дроги для мортир, підмортирні верстати, а також гранати, бомби, ядра, картеч, кінську збрую, холодну зброю, кулі різного калібру. Арсенал виконував також функції сховища зброї. Під час війни споруда мала слугувати оборонним цілям; під час облоги тут можна було розмістити гарнізон із 2 тис. осіб і понад 2 тис. пудів пороху в бочках.

О.Шишкіна, яка відвідала Київ у 1845 р. відзначала: «Приємно пройтися по величезним залах Арсеналу, з яких два понад семидесяти сажень кожна; їх підтримують тридцять шість стовпів, які, як  і стіни навкруги винизані зброєю: одних рушниць понад вісімдесят тисяч». 21 вересня 1850 р. тут побував імператор Микола І. Як повідомляють джерела, до його приїзду навколо будівлі Арсеналу були встановлені гармати та піраміди з ядер. Вже у 30-х рр. ХІХ ст. Стара Печерська фортеця повністю втратила свою оборонну роль і перетворилась на виробничо-складський комплекс, який обслуговував щойно зведену Нову Печерську фортецю. Упродовж наступних років більшість в’їзних брам цитаделі було розібрано, а у валах зроблено прорізи для прокладання вулиць, проходів і навіть залізничної колії. У ХХ ст. функції споруди не змінились.

Під час Другої світової війни південно-східний кут Арсеналу було зруйновано вибухом. Після війни дах і внутрішні цегляні колони у західній, південній і східних частинах будівлі було розібрано, а натомість споруджено систему сталевих ферм зі скляним дахом для створення відкритого простору виробничого призначення. В цей період на території Арсеналу з’явились також допоміжні споруди.

У 1979 р. комплекс Арсеналу з прилеглою територією отримав статус пам’ятки архітектури та військової інженерії. Але це не заважало використовувати заповідну територію для оборонних потреб. Як свідчать документи Київського міськвиконкому та держадміністрації з січня 1951 р. до кінця 1990-х рр. Арсенал перебував у відомстві Міністерства оборони. Тут розміщувався Київський ремонтний завод. Звісно, територія цього режимного об’єкту залишалася своєрідною «закритою зоною» в самому серці стародавнього Печерська. Лише наприкінці  2000 р. було вирішено передати мілітарний об’єкт для створення закладу, який би слугував культурі і мистецтву. Тепер споруда Старого Арсеналу – головний об’єкт Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал».

Пророчими виявилися слова І.Меллера: «Настане час, і ви побачите, що я збудував цю споруду не для фортеці, а для людей». Спроектована ним споруда, де колись вироблялись гармати, танки і комплектуючи для ракет, перетворюється тепер на Арсенал Мистецький – тривають реставраційно-відновлювальні роботи з метою  музеєфікації будівлі Старого арсеналу, одночасно тут провадяться різноманітні мистецькі акції.