Нагородження 2017 року
Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал» Львівська Національна галерея мистецтв Благодійний фонд «Мистецький арсенал»
Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»
Львівська Національна галерея мистецтв
Благодійний фонд «Мистецький арсенал»
4 травня 2017 року в Мистецькому Арсеналі відбулася церемонія вручення Премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України» 2017 року
Лауреатом Премії став Олександр Пажимський – музейник, краєзнавець, етнограф, історик і художник, що 24 роки працює в заповіднику «Самчики» (Старокостянтинівський р-н, Хмельницька обл.), ім`я якого відоме серед істориків, краєзнавців, знавців палацово-паркового мистецтва, охоронців національної культурної спадщини, геральдистів, художників, етнографів, екологів.
Народився 27 грудня 1937 року на Черкащині, в українсько-польській родині, яка в 1930-ті роки покинула Південну Волинь, рятуючись від небезпеки бути репресованими як поляки – шляхетський рід Пажимських записаний у польських гербівниках з 1498 року. Перед Другою світовою війною родина повернулася до Самчиків, що на Старокостянтинівщині. Навчався в технічному училищі у Львові на ливарника, служив у збройних силах, де отримав фах авіамеханіка, згодом отримав фах художника декоративно-прикладного мистецтва. З 1960-х років працює і живе в пам`яткоохоронній та музейній сфері.
Вінцем життя і роботи Олександра Матвійовича стало відродження колишнього маєтку в Самчиках та його музеєфікація. Переоцінити вклад Олександра Пажимського у створення і розвиток заповідника «Самчики» неможливо. Якби не його наполегливість і працьовитість, цілком ймовірно, що Самчиківський палац спіткала б доля багатьох українських маєтків – поступова руйнація та занепад. Завдяки його ініціативі рішенням Хмельницької облдержадміністрації, на початку 1990-х було створено відділ обласного краєзнавчого музею «Музей — маєток Самчики». Тоді ж, Олександр Пажимський, як завідувач відділу, розпочав ретрореконструкційні роботи в парку, на архітектурних будівлях. З палацу було виведено агрохімлабораторію сільськогосподарської дослідної станції, що завдала непоправної шкоди загалом палацу, адміністративні будівлі сільського колективного господарства. В 1997 р., після черги листів та звернень, Кабінет Міністрів ухвалив Постанову про оголошення «маєтку Самчики» Державним історико-культурним заповідником «Самчики». Директором було призначено Олександра Пажимського. За той час ним було відремонтовано класицистичну садибу-резиденцію, наповнено інтер’єри історичними речами, за допомогою фахівців відреставровано унікальну японську залу, повністю відновлено китайський павільйон, та доглянуто 16 га парку навколо палацу. І все це – при безпосередній участі Богдана Матвійовича, якому доводилося не лише шукати кошти в походах до потенційних спонсорів, а й ставати на драбину і фарбувати, шпаклювати, копати і ремонтувати.
Після виходу на пенсію (а це надзвичайно важливо – вміти вчасно піти з посади, а не вдавати роками свою велику зайнятість) Олександр Матвійович працює на посаді старшого наукового співробітника Державного історико-культурного заповідника «Самчики». Займається відтворенням типологічних інтер’єрів ХІХ ст. палацу – заповідника, створенням в маєтковому парку нових об’ємно-просторових мистецьких композицій. На його екскурсії, що йдуть від душі, туристи записуються заздалегідь і долають сотні кілометрів.
На сьогодні заповідник «Самчики» є одним з найбільш відвідуваних музейних центрів Хмельниччини, який щороку відвідує близько 80 тис. туристів з України та зарубіжжя, на його базі проводяться семінари, конференції музейних працівників області. Енергія і заповзятість Олександра Пажимського, рішучість у відстоюванні музеєфікації всього маєтку, дають свої результати. А батькову справу продовжує син – Богдан Олександрович Пажимський.
Проте не лише маєток у Самчиках є вінцем діяльності Олександра Матвійовича. Поєднання знань з історії (краєзнавства) й мистецтва, дало змогу Олександрові Пажимському створити ряд музеїв, які в свій час були еталонними. Він автор тематико-експозиційних планів й художнього оформлення (архітектура експозиції тощо) музеїв історії (1974 р. присвоєно звання «Народний»), меморіального ГРС М. Прокоп’юка (1980 р. присвоєно звання «Народний») в Самчиках, Пасічній (1976 р.), Красносілці (1990), Пишках (1992), Левківці (1992), Олександрівці (1990, Вінниччина). А також багатьох тематичних постійно діючих, пересувних виставок — зокрема: «Відомі поляки на терені Старокостянтинівщини», «Ландшафтний архітект Діоніс МакКлер», «Мистецтво в побуті селян південної Волині», «Пам’ятки сакральної архітектури Старокостянтинівщини», «Маєток Самчики», «Маєток Самчики і люди, ХІХ ст.», «Письменник й громадський діяч Волині ХІХ ст. Юзеф Крашевський», «Символи України», інші.
З 1960-х Олександр Пажимський записує спогади самчиківських старожилів, а для уточнення й збагачення знань про село, край, виїздить до архівів, музеїв, бібліотек Києва, Житомира, Кам’янця-Подільського, Острога, Москви, Польщі, зустрічається із відомими фахівцями. За роки творчої науково-дослідницької праці в численних експедиціях на теренах Старокостянтинівщини, в архівах, бібліотеках Олександр Матвійович разом з науковцями відділу, заповідника зібрав величезний матеріал з історії краю, народної традиційної культури.
Із створенням в 1960-ті роки Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК) Олександр пажимський став його членом, головою первинної організації села. В 1990 році за вклад в пам’яткоохоронну справу був обраний VI з’їздом УТОПІК в Чернігові членом Великої Ради товариства. Олександр Пажимський неодноразово відкрито виступав проти руйнування комуністичною владою старовинних дерев’яних церков, зокрема, відома його боротьба за церкви в Губині, Деркачах, Решнівці, Іршиках, Киселях, за що він завжди перебував у сфері «особливої уваги» КДБ.
На початку 1970-х, близько 5 років, Олександр Матвійович за завданням працівника університетської бібліотеки у Вроцвалі «Оссолінеум», архітектора за освітою Романа Афтанази, вивчав, досліджував, фіксував палацово-паркові ансамблі Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Житомирської областей, для чого самотужки вивчав мистецтво архітектури, термінологію, аби його описи палаців, інтер’єрів, парків були професійними. Відтак 11-томна праця «Історія резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої», що містить зо 500 світлин і близько 100 описів маєтків, зроблених Олександром Пажимським, які були високо оцінені упорядником, витримала близько 5 перевидань у Польщі. Разом з тим, ця подвижницька праця мало не коштувала життя і свободи Олександру Пажимському, адже «опікунські» органи КДБ за ним постійно стежили. В мистецькому контексті Олександр Матвійович відомий як майстер, що повернув славу знаменитому «Самчиківському розпису». Малювати розпочав рано, хоча спеціальної освіти не має. В 1964 р. ініціював створення творчого об’єднання любителів мистецтва «Просвіт». В 1980 році став одним із засновників сувенірного цеху при місцевому лісництві, працював майстром-художником. В кінці 1980-х років заснував дитячий художній гурток, який в кінці 1980-х початку 1990-х започаткував дитячу художню школу традиційного народного мистецтва. Член Національної Спілки художників України (з 1990). Член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України (з 1997). Заслужений майстер народної творчості України (з 1999). Мав персональні виставки, є учасником Всеукраїнських симпозіумів народного малярства та декоративного розпису. Учасник міжнародного етнофестивалю в Литві (м. Клайпеда) як народний майстер від України (2005). Твори Олександра Пажимського знаходяться в музеях Києва (НЦНК «Музей Івана Гончара», НМУНДМ, Музеї гетьманства); Львова (Музей народної архітектури та побуту); Запоріжжя (НЗ «Хортиця»); Канева (Національний Шевченківський заповідник); Сум (художній музей); Нетішина (історичний музей); Хмельницького (обласний краєзнавчий музей). Роботи знаходяться також в приватних музеях, збірках, колекціях України, США, Німеччини, Голландії, Англії, Канади.
Олександр Пажимський отримав почесну відзнаку – статуетку, спеціально створену для Премії українським скульптором Олексієм Золотарьовим. Це ажурна колона, котра складається із літер прізвища «Возницький». ЇЇ увінчано логотипом Премії – дзеркальне зображення літери «В», що символізує особливу роль музейних працівників, котрі спираючись на досвід попередників прагнуть подальшого розвитку своєї справи. Лауреату також було вручено грошову частину Премії, яка становить 20 тисяч гривень.
ДМИТРО КОБАЛІЯ
У попередні роки Лауреатами Премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України» були визнані генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Олесь Пошивайло (2013 рік) та головний зберігач Музею-заповідника «Олеський замок» Тетяна Сабодаш (2015 рік)
Переможець