Віталій Матухно. Повторювані цикли або ходіння по колу
13.02 — 9.03.2025
Текст автора:
Розпочну з невеличкого роз’яснення для самого себе. З різних ярликів (на кшталт «куратор» чи «митець»), якими можна охарактеризувати мою практику, найбільш вдалим є слово «ентузіаст».
Лисичанськ Луганської області — моє рідне місто. У ньому я народився та мешкав до 23-х років. Моя ідентичність, світогляд та спосіб мислення зліплені з глини з берегів річки Сіверський Донець та чорного вугілля з надр Лисячої балки. Я з дитинства вбирав в себе степові шуми та вітри, індустріальний гул, що лунав із лінії горизонту, та сіру самотність закинутих підприємств. Я розумів, наскільки Лисичанськ є важливим для мене. Всю свою практику та ентузіазм я досі присвячую саме йому.
Я почав займатись фотографією несвідомо. Головною мотивацією було документування власних спостережень за містом та регіоном. Банально, але я, як пересічний мешканець, лишень хотів зафіксувати своє бачення рідного міста. Мені важко визначитись чи я самостійно обрав аналогову фотографію, чи місто обрало її за мене. З одного боку, я хотів продовжити сімейну традицію — мій батько дуже багато фотографував у молодості. Дома зберігаються величезні альбоми з фотографіями його авторства, а також бáтьківська камера «Зеніт-ЕТ», на яку я зробив більшість власних фото. З іншого боку, самé місто наче спрямувало мене взяти до рук цю камеру, коли я знайшов невідзняту фотоплівку в закинутому житловому будинку на вулиці Зелений Гай. Хай там як, мені здавалось доречним досліджувати Лисичанськ саме через призму радянської камери та плівки, адже відлуння радянської окупації все ще бриніло в повітрі. Своєрідний фотоокультизм спонукав мене шукати привидів у давно знайомих місцях. Зараз для окупованого Лисичанська привидом є я сам.
Відчуття втрати є монолітним, неминучим та не потребує пояснень.
Повномасштабна війна, вимушене переселення та згодом окупація Лисичанська — все це злилося і оформилося у чітку та цілком тілесну межу моїх візуальних досліджень та пошуків. Рідні та звичні пейзажі замінились рядом рухомих зображень, до яких не встигаєш призвичаїтись. Вирване з корінням відчуття приналежності до певного місця витісняється станом, який здається єдино знайомим та зрозумілим — транзитним.
Пейзаж, зрамкований вікном вагона «Укрзалізниці». Люди навколо мають тільки одну мету — дістатися з пункту «А» в пункт «Б». Між пасажирами лише очікування, яке споріднює всіх і кожного. У транзитному стані всі рівні, а відчуття дороги не дає забути, що саме ті колії, які привезуть тебе додому — недоступні.
З плином часу пейзаж, що викарбувався в моїй пам’яті, розмивається, ніби краєвид з вікна вагона. Чимдалі дорога, тим важче втримати зв’язок з домом; тим більш абстрактними та нечіткими стають спогади; тим складніше вести діалог про те, що для мене є важливим.
За інерцією я продовжую фотографувати, хоч і не маю доступу до Лисичанська. Камера в моїх руках стала інструментом пошуку знайомих пейзажів та можливістю зберегти себе.
Про автора:
Віталій Матухно — митець, куратор, активіст, музикант і ентузіаст із міста Лисичанськ Луганської області. У своїй практиці досліджує ідентичність та культурний контекст рідного міста й регіону. Має на меті розвивати, документувати й репрезентувати локальну та низову культури Луганщини та Донеччини. Працює з темами (пост)індустріального пейзажу і збереженням «зникаючої пам’яті». Використовує в своїй практиці роботу з текстом й сторітелінгом, а також медіа аналогової та цифрової фотографії, знайдених матеріалів. Засновник та куратор номадичної самоорганізованої інституції «Гарелея Неотодрешь», що раніше функціонувала як експериментальний виставковий простір для молодих митців і мисткинь зі східних регіонів. Впровадник проєкту «14-8-22» – онлайн-архіву персональних історій жителів/жительок Луганської та Донецької областей, їхніх рефлексій та спогадів про війну Росії проти України.
Менеджери: Олена Криворучко, Ілля Туригін
Переклад текстів: Бурштина Терещенко
Виставка «Повторювані цикли або ходіння по колу»
триватиме з 13 лютого до 9 березня 2025 року
Графік роботи:
середа-неділя, з 12:00 до 19:00
Вхід вільний
❗ Ми турбуємося про безпеку кожного, тому в разі оголошення повітряної тривоги виставка зачиняється. На цей час ви можете пройти в найближче укриття. Мала Галерея відновить свою роботу після закінчення повітряної тривоги.