Михайло Палінчак. Висвітлення

18 січня 2024 Мала Галерея Мистецького арсеналу презентує виставку фотографа Михайла Палінчака «Висвітлення».

«Висвітлення» — звичне слово, його вживають журналісти, називають так свою роботу, особливо після 24 лютого 2022 року. Міркують про те, як правильно «висвітлювати війну». Висвітлювати, тобто пояснювати у деталях, фокусувати увагу на тому, що відбувається тут-і-тепер в Україні. Робити видимим. Це спільне зусилля, сенс якого не змінився після повномасштабного вторгнення, втім змінилася напруга. Напруга, з якою світло спрямовується на людей і речі, вулиці й будинки, страх і надію. Інтенсивність висвітлення підкреслює цю напругу. Висвітлювати — це також свідчити. А отже, фіксувати нестачу світла і зникомість подій.

 Михайло Палінчак фотографує зі спалахом, а отже, сповіщає про присутність фотографа. Там, де вже відбулося найстрашніше: в зруйнованих авіабомбами будинках, катівнях, місцях розстрілу, масових поховань. В Херсоні, Ізюмі, Бучі, Ягідному та на Чорнобильській АЕС. І там, де життя, трансформоване від знання про найстрашніше, видається звичайним: на волонтерських складах, в переселенських квартирах, у літніх пейзажах. Спалах оголює процес фотографування: руки, які тримають зброю, готують їжу, обмальовують трофейну техніку, окреслюються й виставляються на загальний огляд. Тут-і-тепер, в мить, яка затягується й обертається приреченістю. Фотографії не поглинають реальність, не знеболюють її. Яким би штучним не був імпульс випромінювання, разом зі світлом з'являється глядач. Тут йому пропонують подолати ввічливо відчужений погляд і дивитися пильно. Заходити у найтемніші закутки реальності, фіксувати, що все це відбувається насправді: найстрашніші воєнні злочини, невідворотні втрати, нездоланний біль. Прийняти, що інтенсивність світла ізолює руки, складені за спиною, пряжку на ремені, кавові чашки у квіточку в розбомбленій квартирі й патріотичне татуювання переселенки. Домінує над ними. Робить приватне — публічним. Тільки наше — всезагальним. Уявне — реальним. Невидиме — висвітленим. 

Авторка тексту — Олена Гусейнова

Михайло Палінчак (1985, Ужгород) — український документальний та вуличний фотограф, який наразі живе та працює в Києві, Україна. Закінчив факультет Міжнародної економіки Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Фотографувати почав у 2008 році. З 2012 член Української фотографічної альтернативи (UPHA). 3 2014 по 2019 роки офіційний фотограф Президента України. Засновник платформи Untitled присвяченій українській фотографії. Співзасновник спільноти «Українська вулична фотографія» — платформи для популяризації, дискусії та обміну досвідом у сфері вуличної фотографії в Україні. Автор фотокниги «Анамнез» (2020) та арт-видання «Обличчя Майдану» (2020). Його фотографії зберігаються в приватних та музейних колекціях. 

❗Експозиція містить фотографії із високою сенситивністю.

Виставковий проєкт триватиме у Лабораторії сучасного мистецтва «Мала Галерея Мистецького арсеналу» з 18 січня до 25 лютого 2024 року.
Графік роботи: середа-неділя, з 12:00 до 19:00.
18 січня виставка працюватиме з 17:00
Вхід вільний.

Фінансування цього проєкту надає Бюро з питань освіти та культури Державного департаменту США, партнером з реалізації є Міжнародний центр «Меридіан».

Проекти