Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих (кураторський текст)

Ілюстрація нині — один із найдоступніших і найдемократичніших видів мистецтва. Вона може набувати форми звичної книжки, мініатюрної листівки чи монументального муралу на вулиці, поширюватися в соціальних мережах та онлайн-платформах. Саме ця універсальність багато в чому й сформувала сучасне розуміння українського графічного стилю та його унікальність.

Коріння української ілюстрації та виразної графічної мови — на перетині спадку європейської графіки, українського народного мистецтва та модерних течій мистецтва світового. Початок ХХ століття, або «довгі двадцяті», — період від 1917-го до середини 1930-х — позначився бурхливим розвитком української культури загалом та ілюстрації зокрема. На тлі становлення української держави, попри подальшу більшовицьку окупацію, формувалися нова урбаністична культура, мистецтво й технології. Тодішні ілюстрації створювали провідні митці свого часу — засновники Української академії мистецтв (нині НАОМА), професори, художники-графіки та монументалісти. Георгій Нарбут, Михайло Жук, Софія Налепинська-Бойчук, Іван Падалка й Василь Кричевський заклали основи розвитку української ілюстрації — виховавши собі учнів і вплинувши на наступні покоління митців, які зверталися до їхніх ідей. Тут буде доречно згадати львівських графіків 1930-х років, як-от Павла Ковжуна і Святослава Гординського, чи художників-шістдесятників. Завдяки можливостям тиражування твори репресованих митців 1920-х, зокрема представників школи бойчукістів, збереглися донині й стали підґрунтям для розвитку української графічної традиції.

Окремим самобутнім явищем стала дитяча ілюстрація, що втілила творчі експерименти 1920-х і завдяки своїй доступності поширювала нові художні образи серед юних читачів. Художники-ілюстратори знайомили їх із модерною графікою — від витонченого ар-нуво Олени Кульчицької до експресивної пластики Бориса Крюкова. Натомість сучасна дитяча ілюстрація виконує ще й іншу важливу функцію — допомагає говорити з дітьми про складні теми: війну, втрату дому, вимушену еміграцію, боротьбу за свободу.

Сучасна ілюстрація перевідкриває імена своїх майстрів, переосмислює риси монументальності в графіці та поєднує здобутки українських графічних шкіл з актуальними художніми практиками. Під час повномасштабного російського вторгнення саме ілюстратори через соціальні мережі найшвидше реагували на події, а їхні влучні графічні образи ставали символами українського спротиву.

Виставка «Ілюстротека» відкриває багатошарові світи української ілюстрації — від мініатюрних буквиць до монументальних розписів, від рукотворних графічних аркушів до цифрових проєктів. У діалозі двадцятих вона пропонує поглянути на українську графічну спадщину як на живий процес: досліджувати її, відкривати нові імена, переосмислювати у власних практиках і створювати нову українську ілюстрацію.

Куратори проєкту: Олег Грищенко, Олена Старанчук.