Катя Бучацька. Дано: 1. горить твій safespace, 2. триместр, 4. бабуля
Кураторський текст
Якщо припустити, що життя подібне до шкільної математичної задачі, то чим тоді можна визначити «дано»? На це питання важко відповісти однозначно, адже є відчуття, що воно перебуває в стані постійної видозміни. В умовах війни ці зміни сприймаються гостріше, і здається, за ними фізично не встигаєш. Проте, слідуючи вбивчій логіці ймовірності життя у війні, стає зрозуміло — одного дня все довкола може стати нулем.
«На початку повномасштабного вторгнення минулого для мене не існувало, і я ніби не дозволяла собі дивитися у той бік, але зараз воно наздогнало» — таким спостереженням поділилася зі мною Катя Бучацька в розмові про цю виставку. Воно вказує на важливий зсув у сприйнятті часу, що за останні інтенсивні чотири роки розширився. Здається, що знову можна повертатися до того, що любиш і знаєш; бачити, наскільки сильно (або ні) ти і навколишній світ змінилися. Це можна побачити на фотографіях місць, куди неможливо потрапити з різних причин, в зіні-щоденнику «Фотографії з наступного року» (2023), у великому живописі, створеному ще в 2021 році, а також почути в голосі бабусі художниці, яка оповідає про все на світі.
Певною мірою «поверненням» можна назвати й відновлення діалогу художниці з Марселем Дюшаном. Загалом у практиці Каті помічається послідовне звернення до його ідей. Проте, якщо раніше це були роздуми про межі мистецького твору через використання редімейдів, то зараз художниця звертається безпосередньо до двох робіт Дюшана — «Дано» (фр. Étant donnés, 1946–1966 рр.), та «Велике скло» (фр. La mariée mise à nu par ses célibataires, même, 1915-1923 рр). Не в конвенційному сенсі їх називають «головним творами» художника, підкреслюючи масштабність задуму й тривалість створення. Роботи Каті не можна назвати «головними», а швидше роздумом про різницю між контекстами і тим, як ці роботи створювались.
Важливим і присутнім в практиці художниці є пейзаж, що тепер відчувається багатовимірним через обраний нею матеріал — скло. У ньому не можна впізнати конкретне місце, але можна роздивитися фрагменти реальності — як-от написану поверх нього фразу Дональда Трампа, що звучить майже як проста життєва мудрість: «We can do it the easy way, or the hard way — and the easy way is always better.»
Виставка Каті Бучацької по суті є самим життям, в якому багато всього існує одночасно — схиблений світ, війна, вагітність, щоденні ритуали та мистецька практика. Його не можна просто розкласти на логічні дії та вчинки. Проте хочеться зберегти всі ці стани та зміни на згадку, щоб потім повертатися до них з майбутнього.
Катя Бучацька (Київ, 1987) — мультидисциплінарна художниця. Вивчала графічні техніки та ілюстрацію в Інституті НТУУ КПІ, Київ, Україна (2003-2007); образотворче мистецтво у École Nationale Supérieure d’Art de Dijon, Діжон, Франція (2008), та монументальний живопис у професора Миколи Стороженка в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна (2008-2015). Співпрацює з групою зі збереження спадщини гуцульської художниці Параски Плитки-Горицвіт. Починаючи з 2016 року, працює з людьми з розладами аутистичного спектра у «Майстерні Можливостей». У 2024 році представила проєкт «Щирі вітання» в Українському павільйоні на 60-й Міжнародній Венеційській бієнале разом із 15 нейровідмінними художниками і художницями. Живе та працює у Києві.
Кураторка виставки: Наташа Чичасова
Менеджерка проєкту: Олена Криворучко
Дизайн: Ігор Тимощук
Переклад текстів: Бурштина Терещенко
Виставка «Катя Бучацька. Дано: 1. горить твій safespace, 2. триместр, 4. бабуля»
відкриється у Малій Галереї Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)
2 жовтня о 17:00 і триватиме до 2 листопада 2025 року
Графік роботи: середа – неділя, з 12:00 до 19:00
Вхід вільний
❗ Ми турбуємося про безпеку кожного та кожної, тому в разі оголошення повітряної тривоги виставка зачиняється. На цей час ви можете пройти в найближче укриття. Мала Галерея відновить свою роботу після закінчення повітряної тривоги.