«Спецвантаж!»: графічний стиль і підхід до дизайну виставки

Створення будь-якої виставки – це виклик для всієї команди. На прикладі проєкту «СПЕЦВАНТАЖ!» про дуже цікаву й часом непросту роботу зі створення експозиції виставки розповідає Лєра Гуєвська, керівниця відділу дизайну та експозиційної роботи Мистецького арсеналу. 

Проєкт «СПЕЦВАНТАЖ!», що тривав у Мистецькому арсеналі з 12 грудня 2019 року до 19 січня 2020 року – про повернення культурних цінностей назад в Україну та про історії культурних активістів, які запускають процеси реституції. Як експозиційно показати цю історію повернення, повну драматичних сюжетів та детективних подробиць? Задача складна й цікава. 

Почнемо віртуальну подорож експозицією виставки з історії створення її ключового віжуалу.

«Спецвантаж!» – це маркування на коробках, в яких до країни повертаються особливо цінні речі. Натхненням для створення головного віжуалу виставки слугувало маркування вантажу cтікерами із зображенням маніпуляційних знаків у поєднанні із сигнальною розміткою. Знак fragile ми дуже добре знаємо, але іноді плутаємося у значеннях кольорів. Тут можна пригадати про загальноприйняті значення, де зелений – безпека чи дозвіл, а червоний – увага. Також одразу пригадався ящик з Тбіліського музею з написом fragile culture, який став для мене головним натхненням при розробцi графiчного стилю та самої експозиції.

Приклади маркування вантажу

На головному віжуалі ми бачимо піктограму «крихке», але вона не повторює символ розбитого скла один в один. Натомість я створила маркування для такого типу цінних вантажів як наш: це крихка картина (саме картина, яку повертали з-за океану, мала стати головною родзинкою виставки). Постер доповнює стрейч-стрічка для пакування, в яку інтегровано назву виставки. 

Ключовий віжуал виставки «Спецвантаж!» та путівник

Далі йдемо у простір.

Разом із музейним відділом ми придумали концепцію та формат: це мають бути дві зали. І якщо перша зала у нас оформлена як умовні склад чи фондосховище, де розпаковують та зберігають предмети мистецтва, то друга зала – музейна. Архітектура такої виставки стає більше схожою на сценографію: ми зробили акцент на матеріалах та світлі.

Схема експозиції виставки

У вхідній зоні бачимо справжні ящики й кофри для перевезення робіт та інфографіку про те, якi культурнi цiнностi повертаються, хто цим займається і, власне, куди саме вони повертаються.

Вхідна зона на виставці «Спецвантаж!». Фото – Олександр Попенко.

Проходимо крізь гардини з бабблу, підсвічені червоним кольором. Очевидним було використати у просторі виставки баббл – пухирчасту плівку для пакування, якою завжди послуговуються при перевезенні цiнних речей. Але хотілося це зробити в незвичний спосіб. Так виникла ідея з гардинами, що розділяють зали виставки.

Ліворуч та праворуч на стінах – гігантські цифри, які ілюструють статистичні дані про повернення культурних цінностей до України. Таким розміром цифр ми хотіли показати масштабність втрат пам’яток культурного надбання. 

Виставка «Спецвантаж!»: вхід у першу залу. Фото – Олександр Попенко.

В іншій частині зали бачимо масив фотографій.  Це передрук малої частини архіву фотопозитивів на склі, який зник під час Другої світової війни й повернувся до України вже у 1997 році. Фотографії розбиті за тематичним блоками й розташовані на стіні, оздобленій гофрокартоном. Описові тексти, теги та кепшенси (підписи до фотографій) нагадують стікери на картонних коробках. 

Ескіз композиції до блоку про фотографію

На центральній стіні композиція з музейних рам: деякі з них порожні, деякі мають написи. Ці написи –  назви робіт, вивезених і втрачених, які відомі музейним активістам. Ми залишили деякі рами порожніми, щоб показати, що багато втрачених робіт не атрибутовані. Порожні рами символічно не мають написів. Під рамами є таймлайн – така собі візуальна подорож датами. Його досить часто використовують для того, щоб зрозуміліше подати розвиток подій у часі. Наш таймлайн показує прогрес законодавства у сфері реституції. 

Ескіз композиції до блоку про законодавство та втрачені культурні цінності

Експозиція першої зали виставки «Спецвантаж!»: блок про фотографію. Фото – Дмитро Серебряков.

Експозиція першої зали виставки «Спецвантаж!». На фото ліворуч: блок про фотографію й блок про законодавство та втрачені культурні цінності.
Праворуч – блок про законодавство та втрачені культурні цінності й вітрини з археологічними предметами. Фото – Олександр Попенко.

Тепер звернемо увагу на вітрини: в одній з них – археологічні предмети з Херсонського музею. На задній стінці вітрини розташовано фрагмент переписки, яка наочно показує скільки роботи, часу й слів пішло на те, щоб 82 археологічні артефакти могли повернутися до Херсонського обласного краєзнавчого музею. У сусідній вітрині – рідкісні книги з бібліотеки митрополита Флавіана, які повернулися до Національної історичної бібліотеки України на початку 90-х.

Вітрини першої зали виставки: археологічні предмети з Херсонського музею та книги з бібліотеки митрополита Флавіана.
Фото – Олександр Попенко.

У наступну залу – «музейну» –  потрапляємо знову через гардини з бабблу.

Тут 7 історій успішного повернення, тому ці 7 блоків виокремлені в просторі другої зали, наче їх навмисно сюди «вставили». Відтінок кольору морської хвилі дуже гарно «працює» з живописом, тому саме його ми обрали для «музейної» частини. 

Фрагмент розгортки стін другої зали

Друга зала виставки «Спецвантаж!». Фото – Дмитро Серебряков.

Колекцію писанок з Національного музею декоративного мистецтва хотілося показати по-новому, придумати якийсь неочікуваний хід. На думку спала ідея вітрин із дзеркалами: по-перше, можна побачити задню частину писанки з орнаментом, інвентарний номер та пошкодження. Все це, особисто для мене, як відвідувачки, а не дизайнерки, показує, що це живий експонат з багатою історією. По-друге, це просто гарно й неочікувано для представлення доволі традиційного виду мистецтва.

Ескіз вітрини для писанок

Друга зала виставки «Спецвантаж!»: вітрина з писанками. Фото – Дмитро Серебряков, Олександр Попенко.

Ще одним викликом стало те, що головний герой цієї виставки, картина Михайла Паніна «Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною», не встигав доїхати до відкриття. У мене було кілька різних ідей, як показати, що картина у дорозі й скоро стане частиною експозиції виставки. Одну з них втілили: анімаційну проєкцію на основі роботи, де з’являлася іконка «завантаження» у вигляді літака, на якому певно у цей час робота мандрувала назад до України.

Анімаційна проєкція на основі роботи «Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною»

Картина Михайла Паніна «Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною» в експозиції виставки «Спецвантаж!».
Фото –  Олександр Попенко.

Думаю, така виставка незвична для будь-якої інституції, адже маємо більше інформації й даних про зниклі цінності, аніж реальних експонатiв, які вдалось повернути назад, і які ми могли показати відвідувачам.

Насамкінець хочу додати, що важливо працювати з кураторською групою та технічним департаментом від початку, буквально від чорнової ідеї: дослухатися один до одного, щоб експозиція ставала цілісним висловлюванням, а ескізи перетворювалися в реальні експозиційні об’єкти, не втрачаючи ідеї.

Деталізація процесів, описана у статті, допомагає розібратися в нашому підході до дизайну виставок: експозиційні рішення стають зрозумілими, а прийоми – виправданими. Сподіваюся, що деякі секрети оформлення виставкового простору тепер розкриті й стануть у нагоді тим, хто мріє займатися експозиційним дизайном або вже цим займається.

Виставка «Спецвантаж!». Фото ліворуч –  Олександр Попенко. Фото праворуч – Дмитро Серебряков.