22 червня — 17 липня 2011

У Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» відбувся безпрецедентний виставковий проект «Василь Єрмілов», створений спільно з московською галереєю ПРОУН.

Мистецький Арсенал уперше зібрав разом твори Єрмілова, які зберігаються в державних та приватних колекціях Києва, Харкова, Москви, Лондона. Це понад 200 творів живопису, графіки, візуальних об’єктів — від ескізу коробки цигарок «Ілліч» до масштабних дизайн-проектів.

Василь Єрмілов народився 1894 року в Харкові в родині кравця і помер у Харкові 1968 року. У 1920-х був одним із провідних художників-конструктивістів України поряд із Анатолем Петрицьким, Володимиром Татліним, Вадимом Меллером. Ці імена нині визнано в усьому світі. В. Єрмілова західні мистецтвознавці називають «одним із кращих дизайнерів свого покоління».

Навчався спершу в школі декоративного малярства, потім — у харківському художньому училищі та московському училищі живопису, архітектури та скульптури. Захопився кубізмом Пабло Пікассо та зухвальством футуристів. У Харкові 1910-х був серед засновників молодіжних угруповань «Будяк» і «Викусь».

В. Єрмілов був професором Харківського художнього інституту в 1920-х, 1930-х і 1960-х. А 1949 року під час сталінського ідеологічного погрому його на десятиліття виключили зі Спілки художників за «космополітизм — присідання перед гнилою західною культурою».

«Художників такого напрямку, як я, у 20-х було небагато, тож слава до мене прийде», — казав опальний мистець. У Європі його, забутого в СРСР, визнали вельтмейстером, коли його розмальовані рельєфи, таємно перевезені через діряву радянську залізну завісу, були показані в Лондоні 1973 року. На аукціонах твори Єрмілова — серед найдорожчих (сотні тисяч доларів). Між тим за життя його постійно «били рублем», тобто не давали заробітку. Щоправда, і не розстріляли, як його товаришів, творців українського Розстріляного Відродження Валер’яна Поліщука, Михайла Бойчука, Василя Седляра, Івана Падалку, Михайля Семенка. Фінансова бідність Єрмілова не деморалізувала. «Мій жереб — з голяками», — міг би він сказати про себе словами одноземця-слобожанина Григорія Сковороди.

Реформа конструктивістів полягала в естетизації виробничого та побутового середовища найбідніших верств суспільства на раціональних і ощадливих засадах пластичного геометризму. Мешкав він на горищі, переобладнанім ним самим «на зручну машину для життя», як казали конструктивісти — треба було лише пильнувати, аби не вдаритися головою об похилу стелю. Досконало оформлював як інтер’єри рідного Харкова (червоноармійський клуб, палац піонерів, заводські цехи, читальні, парткоми), так і міжнародний проект — павільйон всесвітньої виставки поліграфії 1928 року в Кельні: щоб було святково, яскраво, доцільно й мистецьки сучасно. Завдяки В. Єрмілову та колегам-новаторам Олександрові Богомазову, Казимирові Малевичу, Олександрі Екстер Україна швидко європеїзувалася й модернізувалася естетично.

Книжковий дизайн харків’янина В. Єрмілова — гідна паралель до поліграфії знаменитого німецького «Баухауза», де нашого художника шанували. Енергія його зовні ощадливого стилю — єрмиловський монументальний шрифт, динамічна композиція верстки тексту й ілюстрацій, нове, як для того часу, вживання фотомонтажу — заворожує й досі. Він брався за оформлення новочасної української, американської та європейської літератури.

Отож Єрмілов творив «бідне», тобто навдивовижу лаконічне мистецтво. Західний історик пожартував: «Для повноцінної композиції Єрмілову потрібні дві палички, а Лисицькому мінімум три». Він попередник мінімалізму й концептуалізму. Його славнозвісні помальовані рельєфи — гібрид скульптури й малярства. Арсенал Єрмілова — два-три локальні кольори, два-три геометричні елементи, дві-три матеріальні фактури (жерсть, дерево, гудрон). Майстерною технікою полірування, шліфування, присипки, протиставленням овальних і кутастих площин, бездоганним «дорійським» пропорційним ладом він домагався у своїх рельєфах високого художнього (композиційно-ритмічного, технічно відпрацьованого) ефекту. Ремесло він, як і майстри стародавньої Греції, зводить у ранг мистецтва. Майстровий у його особі (точний окомір, ретельний підбір матеріалу) від оформлювальної практики підноситься до духовних висот — розчленованої форми П. Пікассо (рельєф «Гітара»), до нечуваної, як єресь, простоти К. Малевича (поліхромний рельєф «Квадрат і круг у тондо»).

Друзі Єрмілова пригадують, що керівництво харківської Спілки художників відмовилося надати залу для громадянської панахиди по ньому. Мовляв, людина, яку були виключили зі Спілки, хоча потому й знову прийняли, не варта таких почестей. Погребальна машина з труною постояла біля будинку Спілки й вирушила на цвинтар. По дорозі на неї наїхав трамвай. З автобуса з труною потекла червона фарба…

Роботи для виставки «Василь Єрмілов» надані:
– Національним художнім музеєм України;
– Музеєм книги і друкарства України;
– Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України;
– З приватних зібрань Києва, Харкова, Москви, Лондона.

Куратор проекту «Василь Єрмілов» – Марина Лошак.